«Коло булінгу» Дана Ольвеуса

- класична модель, розроблена одним із провідних дослідників проблеми шкільного насильства, яка описує ролі всіх учасників ситуації булінгу.

Чому важливо говорити про булінг як про «хворобу групи»?

У сучасній психології булінг розглядається не як конфлікт між двома окремими учасниками, а як порушення групової динаміки (Olweus, 1993; Salmivalli, 2010). Робота лише з агресором і мішенню виявляється малоефективною, бо булінг - це симптом дисфункцій усієї групи. Якщо не змінити групову норму, патерни поведінки повторюватимуться.

Поведінкові дослідження показують: у ситуації булінгу немає нейтральних учасників. Кожен присутній так чи інакше впливає на перебіг подій - через дію, бездіяльність або реакцію (Salmivalli et al., 1996).

Основні ролі в “Колі булінгу”:

1. Агресор (заводила).

Ініціює цькування, активно демонструє ворожість або силу, часто шукаючи підкріплення статусу.

2. Послідовники (активні помічники).

Не починають першими, але швидко приєднуються до агресора, підтримують дії словесно чи фізично.

3. Підсилювачі (пасивні булери).

Не б’ють і не ображають безпосередньо, але регочуть, знімають на телефон, підбурюють коментарями. Вони створюють агресору «публіку», що підсилює булінг.

4. Пасивні прихильники.

Спостерігають мовчки. Їм може подобатися ситуація, але вони не демонструють симпатії відкрито. Для агресора їхнє мовчання виглядає як згода - і це критично.

5. Байдужі спостерігачі.

Позиція «я поза ситуацією». Вони бачать, але уникають втручання. Саме їхня бездіяльність створює умови, у яких булінг триває, адже агресор інтерпретує нейтралітет як «мовчазну підтримку».

6. Потенційні захисники.

Вони співчувають мішені, хочуть втрутитися, але не наважуються. Часто їм бракує навичок або впевненості. Їхнє мовчання агресор також може сприймати як дозвіл діяти далі.

7. Захисники.

Ті, хто наважується підтримати мішень: зупинити агресора, звернутися по допомогу, проявити солідарність.

Чому недостатньо працювати лише з агресором і мішенню?

Тому що агресор рідко діє у вакуумі. Йому потрібна:

аудиторія,

підтримка або принаймні пасивна згода групи,

можливість закріпити статус у груповій ієрархії.

Дослідження показують: коли спостерігачі перестають мовчати, рівень булінгу значно знижується (Salmivalli, 2014). Навіть один сміливий захисник здатен змінити динаміку ситуації, а коли групова норма зміщується на користь активного захисту - булінг часто припиняється сам.

Найефективніша протидія булінгу - робота з “мовчазною більшістю”.

Коли група перестає бути пасивним спостерігачем і переходить у позицію активного захисту, агресор втрачає соціальне підкріплення. Без підтримки публіки булінг стає небажаною і непрестижною поведінкою.

Джерело https://www.facebook.com/photo?fbid=2700850263583509&set=gm.4219398804943882&idorvanity=2191090064441443&locale=uk_UA