Вправи на розвиток емпатії 

для дітей молодшого шкільного віку

Вправа «Що  трапилось з  героєм?»

Принцип виконання: Перегляньте разом з учнями світлини людей, які переживають певні емоції, та обговоріть, що могло їх викликати, поставивши запитання, наприклад: «Як  ви думаєте, що відчуває в цей момент людина, яка зображена на світлині?», «Про що «говорить» обличчя та пози персонажа (його руки, плечі, вираз обличчя тощо)».

Запропонуйте школярам  скласти розповідь про  події, що викликали зображену ситуацію.

Емпатія = співпереживання

Вправа «Як вчинити»

Заздалегідь підготуйте декілька сюжетних зображень конфліктного змісту. Наприклад:

Усі  навколо працюють, а одна дитина сидить без діла.

Діти  граються, а одна дитина стоїть осторонь з похмурим обличчям.

Хтось плаче, а поряд однолітки сміються.

Принцип виконання: Розкладіть картки на столі зображенням униз. Запропонуйте учням узяти будь-яку картку навмання, описати подію, яку відтворено на малюнку, та запропонувати свій вихід із конфліктної ситуації.

Така вправа вчить школярів бути більш спостережливими, уважними та піклуватись про інших.

Вправа «Знайди причину»

Принцип виконання: Під час класної години перегляньте з учнями фільм або мультфільм, персонажі якого конфліктують або кривдять одне одного,  запропонуйте разом поміркувати та обговорити, чому таке відбувається.

Для школярів молодших класів можна використати історію однієї з казок, наприклад, «Попелюшка». Після перегляду організуйте обговорення, запропонуйте школярам разом висловити свої припущення, чому саме зведені сестри знущаються над Попелюшкою.

Вправа-гра «Уяви себе на місці...»

Для цієї ігрової вправи знадобляться картки з назвами явищ природи і різноманітних предметів. Наприклад: веселка, промінь, бур'ян, стіл, річка тощо.

Картки роздаються у довільному порядку. Головна умова – ніхто в групі не повинен бачити, кому які картки дісталися.

Принцип виконання: Завдання кожного учасника – вигадати невеличку емоційну розповідь від імені предмета (явища), передавши найбільш точно певні особливості, притаманні явищу чи предмету, не називаючи його. Інші учасники повинні відгадати, про що саме йдеться.

Формат розповіді може бути таким: «Я сумний (щасливий), коли …», «Я відчуваю особливе натхнення тоді...».

Переможець гри – той, кому вдасться найбільш точно і водночас завуальовано розповісти про свого персонажа.

Цю вправу краще проводити зі старшокласниками. Вона розвиває творче мислення, дозволяє учням «вживатися» в ролі інших та навчитися аналізувати різні емоційні стани.

Гра «Відгадай емоцію»

Перш ніж проводити цю гру, необхідно підготувати маленькі шматочки аркушів, де попередньо написати назву емоцій, які треба буде відтворити окремим гравцям.

Хід гри: Обирається ведучий, він виходить із кабінету. У цей час учитель пропонує учням обрати будь-який аркушик з емоцією, яку в подальшому доведеться зобразити жестами і мімікою. 

Після того, як ведучий повертається до кабінету, всі приймають пози і вираз обличчя у відповідності з обраним кожним членом групи емоційним станом. Ведучий має відгадати, яку саме емоцію виражає кожен з гравців. Той, чию пантоніму не відгадали, стає ведучим.

Вправа «Секрет»

Учасники розбиваються на групи по 6-8 чоловік. Кожен пише на папірці (так, щоб інші не бачили) свій секрет. (Це повинен бути справжній секрет, тобто реальна таємна думка або бажання автора, але він повинен бути не настільки інтимним, щоб його не можна було ні з ким обговорювати). Папірці згортаються, поміщаються в капелюх, а потім кожен витягує собі чийсь секрет (необхідно, щоб кожен отримав чужий секрет). Хвилину-дві кожен учасник вживається в образ тієї людини, у якого може бути цей секрет, намагається зрозуміти його почуття, переживання, пов'язані з секретним бажанням або думкою. Потім по черзі учасники діляться дісталися їм секретами, при цьому передаючи всю гаму пов'язаних з ними почуттів.

Після завершення гри учасники обмінюються враженнями, звертаючи увагу на те, як вдалося іншому співпереживати в переживання автора секрету, наскільки адекватно ці почуття передані.

Вправа «Плюси-мінуси»

Гра проходить в парах. Кожен учасник пише на папірці чотири свої позитивні і чотири негативні якості. У парі відбувається обмін цими записками. Тепер кожен учасник вживається в образ свого партнера, намагаючись відчути, як той живе, що переживає в різних ситуаціях, маючи названими якостями. Через дві-три хвилини один учасник розповідає іншому «про себе», що має якості, отримані від партнера. Другий слухає. Потім йде обмін ролями.

Завершивши гру, партнери обговорюють, наскільки їм вдалося емпатичних зрозуміти один одного, діляться один з одним тими відкриттями, які їм приніс цей досвід. На закінчення можливо общегрупповой обговорення ходу гри.

Вправа «Спогади»

Учасники розсаджуються парами один проти одного. Один згадує будь-яку подію свого життя. Він вільно сидить і, що не демонструючи свої емоції, думає про цю подію. Партнер, сидячи навпроти, уважно спостерігає за ним. За найменших рухів і змін особи, пози і т.п. він повинен зрозуміти, про що згадує його напарник: як давно відбулося це подія, приємне воно чи ні, важливе або не дуже, чи має воно продовження в сьогоденні і т.д. Про все це читає по обличчю розповідає своєму партнеру, той повідомляє, наскільки ці висновки точні. Потім учасники міняються ролями.

Вправа «Обмін ролями»

Розігрується будь-яка сцена. Ведучий по ходу її розвитку пропонує «артистам» час від часу мінятися ролями і а) продовжувати сцену в іншій ролі; б) ділитися з партнером і глядачами своїми почуттями і переживаннями з нової ролі. Кожен отримує можливість детально висловитися. Потім ведучий повертає учасників в їх колишні ролі і після нетривалої дії повторює завдання розповісти про свої почуття, пережиті в сцені з позиції першої ролі. Так може відбуватися кілька разів, в основному на розсуд ведучого, коли він відчує, що настає момент, коли доцільно дати можливість гравцям спробувати емпатичних зрозуміти один одного.

Вправа «Внутрішній голос»

Розігрується будь-яка сцена, діалог. Людина, що грає «внутрішній голос» стоїть за своїм персонажем. Його завдання - промовляти почуття, не висловлювані вголос репліки, думки.

Вправа «Я за тебе відповідаю»

З групи викликається доброволець. Він вибирає собі партнера - ту людину, з ким у нього виникло найбільше порозуміння. Ці двоє сідають поруч і домовляються, хто за кого зараз буде відповідати. Група задає питання одному гравцеві з цієї пари. Відповідає на ці питання іншим, прагнучи вгадати, як би на них відповідав його напарник. Напарник же мовчить і слухає, відзначаючи подумки, де відповідає за нього гравець потрапив в точку, а де помилився. Потім гравці міняються ролями.

Джерело https://vseosvita.ua/library/vpravy-na-rozvytok-empatii-dlia-ditei-molodshoho-shkilnoho-viku-643935.html

Поради для розвитку емпатії

Емпатія - це ключова навичка для побудови міцних відносин, ефективного спілкування та глибшого розуміння інших людей. Вона допомагає краще розпізнавати емоції оточуючих, реагувати на них з розумінням і створювати гармонійні взаємини. Ось 15 ефективних лайфхаків, які допоможуть розвинути емпатію.

1. Активне слухання без перебивань

Щоб зрозуміти іншу людину, важливо слухати її уважно, не перебиваючи та не думаючи заздалегідь про свою відповідь. Дивіться в очі, кивайте головою, ставте уточнюючі запитання.

2. Ставте себе на місце інших

Уявіть, як би ви почувалися, опинившись у ситуації іншої людини. Це допоможе краще зрозуміти її почуття, мотиви та реакції.

3. Спостерігайте за мовою тіла і мімікою

Люди не завжди висловлюють свої емоції словами. Навчіться помічати невербальні сигнали — позу, жести, вираз обличчя, щоб розуміти справжній емоційний стан співрозмовника.

4. Розширюйте кругозір через книги і фільми

Читання художньої літератури та перегляд фільмів із сильними емоційними сюжетами допомагають краще розуміти різні точки зору, мотиви та переживання героїв, що сприяє розвитку емпатії.

5. Вчіться запитувати замість припускати

Не варто робити поспішні висновки про почуття та думки інших. Краще прямо запитати: “Як ти себе почуваєш?”, “Що ти думаєш із цього приводу?”

6. Практикуйте співчуття у повсякденному житті

Допомагайте людям у простих ситуаціях: підтримуйте колегу, який переживає важкий період, або запропонуйте допомогу незнайомцю. Маленькі акти доброти зміцнюють емпатію.

7. Контролюйте власні емоції

Якщо ви схильні до швидкої реакції або осуду, зробіть паузу перед відповіддю. Контроль власних емоцій допомагає уникати упередженості та краще розуміти інших.

8. Навчіться визнавати емоції інших

Коли хтось ділиться своїми почуттями, визнайте їх значущість: “Я розумію, що тобі зараз складно” або “Ти маєш право так відчувати”. Це зміцнює довіру та взаєморозуміння.

9. Розвивайте уважність та усвідомленість

Медитація та техніки усвідомленості допомагають зосередитися на поточному моменті, краще помічати емоції людей навколо та реагувати більш обдумано.

10. Спілкуйтеся з різними людьми

Виходьте за межі звичного кола спілкування. Говоріть із людьми різного віку, професій, культур та соціального статусу. Це допоможе вам навчитися розуміти різні погляди.

11. Не нав’язуйте своїх порад

Іноді люди просто хочуть, щоб їх вислухали, а не отримали рішення проблеми. Запитуйте: “Тобі потрібна порада чи просто підтримка?”

12. Аналізуйте свої упередження

Всі ми маємо певні стереотипи та судження. Визначте свої та свідомо намагайтеся їх подолати, щоб не заважати емпатичному розумінню інших.

13. Розвивайте навички невербального спілкування

Дружній погляд, тепла усмішка чи легке доторкання до руки можуть показати вашу підтримку не гірше за слова.

14. Проводьте більше часу офлайн

Живе спілкування значно ефективніше для розвитку емпатії, ніж листування або перегляд соціальних мереж. Взаємодійте з людьми особисто, щоб краще розуміти їхні емоції.

15. Практикуйте подяку та позитивне мислення

Подяка допомагає побачити цінність у людях навколо. Висловлюйте вдячність друзям, колегам, близьким – це зміцнює зв’язки та розвиває чуйність.

Розвиток емпатії – це процес, що вимагає усвідомленої практики. Використовуйте ці лайфхаки щодня, і з часом ваша здатність розуміти та підтримувати інших значно покращиться.

Джерело https://drogmedia.net.ua/2025/01/31/15-laifkhakiv-dlya-rozvitku-empatiyi/

 Сенсорна чутливість дітей

Сенсорна чутливість – це не примха і не “вибрики дитини”, а природна особливість того, як кожен із нас сприймає світ. Одним комфортно сидіти під яскравим світлом і гучною музикою, іншим – важко витримати навіть шум телевізора чи шелест штор. І якщо дорослий може просто прибрати подразник, то дитина часто ще не має для цього інструментів: вона реагує тілом, емоціями або поведінкою.

Джерело https://www.facebook.com/

 Здорові ігрові звички: як допомогти дитині отримувати радість від відеоігор без ризиків

Відеоігри вже давно є невід'ємною частиною життя сучасних дітей, способ поспілкуватися з друзями та розважитися. Діти грають у них так само природно, як попередні покоління гралися на подвір'ях — будували курені, вигадували світи та шукали друзів.

Батьки часто занепокоєні: чи не шкідливо це? Чи не забагато часу дитина проводить за екраном?

Як відеоігри розвивають дитину: навички та соціалізація

Відеоігри стали сучасним «ігровим подвір'ям», де дитина пізнає світ не менше, ніж у реальному житті. За даними ЮНІСЕФ (Video games and children: A guide for parents) добре розроблені ігри задовольняють базову потребу дітей в автономії — відчутті контролю над власними діями. Багато сучасних ігор побудовані за принципом відкритого світу, де гравець вільний досліджувати величезний простір практично без обмежень і правил. Дітям більше не диктують сувору послідовність дій — натомість гра пропонує десятки завдань, місій та шляхів.

Дитина може самостійно обирати, куди піти, які завдання виконувати, пропускати нецікаві квести. У такому середовищі вона вчиться самостійно приймати рішення: які завдання важливіші, а які можна відкласти чи зовсім ігнорувати. Гра навчає розставляти пріоритети й не боятися зробити вибір. Урешті-решт, це ті самі вміння ухвалювати рішення, які стануть у пригоді й у реальному житті.

Гра залишається найприроднішим способом пізнавати інтернет-простір. Діти формують у грі навички, які знадобляться їм у майбутньому: увагу і концентрацію, стратегічне і логічне мислення, лідерство і вміння працювати в команді. Для багатьох дітей, яким бракує живого спілкування, онлайн-ігри стають простором, де можна знайти друзів за інтересами та тренувати соціальні навички у безпечному середовищі. Дитина створює фантастичних персонажів та історії, які розвивають її уяву. Хтось розкриває там творчий потенціал і навіть створює справжні сучасні шедеври, знаходячи самореалізацію й визнання.

У грі дитина відпускає власні страхи, граючи своїм аватаром, вчиться вірити в себе, впливати на перебіг гри, дозволяє собі помилятись, програвати і починати спочатку. Також у грі, у процесі досягання рівнів, цілей і винагород, тренується мотиваційна сфера дитини. У реальному житті з цим важче, бо треба більше часу,

Переживаючи складні рівні чи головоломки, юні гравці вчаться не опускати руки перед труднощами. Гра заохочує пробувати знову і знову, долаючи невдачі, і це привчає їх спокійніше ставитися до поразок. Ігри-симулятори та ігри з акцентом на самовираженні дозволяють дітям моделювати власний уявний світ. У рутинних процесах вони знаходять спокій, тренують увагу і посидючість. У динамічних бойових іграх діти знаходять вихід для власної агресії, у такий спосіб знижують рівень тривоги — «спускають пар».

Дослідження фіксують покращення когнітивних навичок у дітей-геймерів. Велике дослідження (The impact of digital media on children’s intelligence while controlling for genetic differences in cognition and socioeconomic background, 2022) майже на 10 тисяч дітей показало, що ті, хто частіше грав у відеоігри, мали вищі результати тестів на читання, просторове мислення, пам'ять, гнучкість мислення та самоконтроль. Цікаво, що перегляд телевізора чи сидіння у соцмережах такого ефекту не дають.

У гравців дослідники зафіксували кращі контроль імпульсивної поведінки та пам'ять порівняно з тими, хто взагалі не грав. Важливо підкреслити, що мова йде про помірне захоплення іграми. Надто тривала гра — понад 3 години щодня — може супроводжуватися деякими небажаними ефектами, зокрема ознаками проблем з увагою. Однак у межах розумного часу ігри приносять більше користі, ніж шкоди.

Чому виникає ігрова залежність у дітей: роль дофаміну

Ігри створені так, щоб давати часті маленькі винагороди: новий рівень, досягнення, перемоги, бонуси. Вони поліпшують увагу й концентрацію в швидких процесах, але якщо грати забагато, то потім важко буде концентруватися на складних, довготривалих і монотонних завданнях у школі. Безпечними нормами для гри є 1-1,5 години на день для дітей 6-12 років та 1-2 години на день для дітей 12-16 років.

Якщо ми говоримо про інтернет-ігри в позитивному ключі, то ми враховуємо, що зберігаються правила для дитини стосовно пріоритетності справ — виконане домашнє завдання, зберігається графік сну. Гра співпадає з віковими нормами, а також встановлені обмеження або домовленості,

Коли дитина робить щось приємне — багаторазово швидко досягає мети в грі — вивільняється дофамін, і це створює відчуття задоволення. Мозок запам'ятовує цю дію і мотивує до повторення. Деякі діти більш вразливі до залежності — особливо з високою тривожністю, нестачею соціальних контактів або зниженою самооцінкою.

Коли напрацьовується дофамінова звичка, то все, що відбувається в реальному житті, здається нудним і нецікавим, бо задоволення треба чекати довго. Дофамін регулює наш настрій, мотивацію, увагу і рухову активність. Дисбаланс дофаміну може призвести до апатії, втоми, неуважності, депресії,

Першими ознаками ігрової залежності є втрата контролю над часом — дитина обіцяє «10 хвилин» і грає ще годину, не може зупинитися після нагадування, різко реагує, коли просять закінчити, проявляє роздратування або агресію при перериванні гри, небажання вечеряти або йти спати, відмовляється від хобі, прогулянок. Водночас наука не підтримує ідею, ніби відеоігри роблять дітей агресивними за замовчуванням.

Якщо дитина дратується, закривається або агресивно захищає гру, варто звернути увагу на її потреби та спосіб емоційної регуляції.

З’ясуйте, чи всі базові потреби дитини задоволені — безпека, любов, соціалізація, автономія, контроль і самореалізація. Бо кожна з цих незадоволених сфер може реалізовуватися через гру. Чи вміє ваша дитина впоратись зі складними емоціями без гри, чи це є її єдиний спосіб допомогти собі?

Як батькам налагодити контакт із дитиною через спільну гру

Сучасні підлітки і навіть молодші діти сприймають гру як спільне заняття, можливість провести час з друзями. Діти обговорюють між собою стратегії, діляться секретами проходження рівнів, а іноді й навчають одне одного. Для деяких підлітків ігрові досягнення стають джерелом впевненості в собі: віртуальні перемоги дають відчуття успіху, якого їм бракує в інших сферах. Звісно, важливо стежити, щоб онлайн-спілкування було безпечним, однак у контрольованому середовищі гра може стати для дитини своєю територією, де її приймають і розуміють.

Батьки, які беруть участь у грі разом із дитиною, завжди будуть ближче до неї, бо грають на її полі й так формують дружні зв'язки. Для цього не обов'язково бути експертами в іграх, можна попросити дитину навчити вас. Спільне проходження гри чи навіть розмова про улюблену дитячу гру може відкрити для батьків багато нового. Ви краще зрозумієте, що приваблює вашу дитину, яких успіхів вона досягає і з якими труднощами зіштовхується.

Батьки можуть створити безпечні умови, де дитині буде легше відкритись у спільній діяльності. Бо спільно прожиті емоції, перемоги й поразки створюють почуття єдності. Дитина відчуває себе цінною, важливою і прийнятою,

дуже добре, коли батьки вчасно, ще з малечку, передають дитині контроль над сферами її життя згідно з віковими нормами. Неможливо гіперопікати, контролювати дитину і вимагати від неї відповідальності. Водночас важливо встановити здорові межі використання ґаджетів.

Не забирайте гру різко, бо це викликатиме протест у дитини. Вона почне брехати. Створюйте графіки й домовляйтеся. Обов'язково в спокійній ситуації обговоріть, чому дитина так захищає гру. Вам важливо зрозуміти, як вона себе почуває поза грою. Скажіть: давай поговоримо про це не для того, щоб щось забрати, а щоб тобі було легше,

Якщо дитина вже роздратована, можна використати фразу: «Я бачу, що тобі складно зупинитися, бо ти всередині матчу. Спробуймо домовитися, як ми можемо завершувати гру так, щоб це було ок для тебе і залишалось у межах часу». Або ввести ритуал виходу з гри, коли ви будете попереджати дитину за 5-10 хвилин.

Цифрові права дитини в онлайн-іграх: що потрібно знати батькам

За оцінками 2025 року кількість активних гравців у світі перевищує 3,38 млрд (Exploding Topics, How Many Gamers Are There?, 2025). 85% американських підлітків грають у відеоігри, і приблизно чотири з десяти роблять це щодня. Підлітки бачать як позитивні, так і негативні сторони відеоігор — від вирішення проблем і знайомства з друзями до втрати сну.

Ігровий простір став місцем, де дитина реалізує свої права — на розвиток, творчість, захист і безпеку. Розуміння цього стає ключовим і для батьків, і для педагогів, і для самих дітей. Попри те, що онлайн-ігри відкривають для дитини цілий світ можливостей і розвитку, вони можуть містити й приховані загрози для їхніх прав. 80% усіх підлітків вважають, що домагання через відеоігри є проблемою для людей їхнього віку (Pew Research Center, Teens and Video Games Today, 2024).

Найвразливішою залишається сфера приватності: деякі ігри збирають значно більше інформації, ніж дитині справді потрібно для гри — від місцезнаходження до історії дій. Не менш важливе право на безпеку. У багатьох іграх є відкриті чи напіввідкриті чати, де дитина може зіткнутися з незнайомцями, які не завжди мають добрі наміри. Такі контакти іноді несуть ризик маніпуляцій, образ або спроб отримати персональні дані,

Інтернет — як велике місто. Є хороші місця, а є ті, де треба бути уважним. Твої фото, ім'я чи місце проживання — як ключі від дому. Їх не можна віддавати незнайомцям

Небезпечні ситуації в онлайн-іграх: як розпізнати маніпуляції

Батькам варто бути уважними навіть до дрібних сигналів. Тетяна Бєльська попереджає: якщо дитині пишуть незнайомі дорослі або «нові друзі», просять фото чи особисті дані — це перший тривожний дзвіночок. Ще один небезпечний сценарій — коли від дитини вимагають подарунки, гроші чи пропонують «вигоди» в обмін на послуги.
Зміни в емоційному стані теж важливі: якщо дитина раптово стає пригніченою після гри, уникає розмов про свій ігровий досвід або приховує деталі — у грі може відбуватися щось тривожне. Окрема ознака ризику — коли хтось намагається перевести спілкування з гри в інші соціальні мережі. Часто так роблять, щоб уникнути контролю платформи та збільшити можливість маніпуляцій.

Уважність дорослих, довірливий діалог і регулярні розмови про онлайн-досвід допоможуть вчасно розпізнати небезпеку й захистити дитину,

Фінансові ризики в онлайн-іграх: донати, лутбокси та підписки

Юлія Міцна наголошує на важливості розмов про ризики в іграх, які можуть впливати на соціальне, фізичне та економічне самопочуття дитини.

Ризики контакту з незнайомцями, порушення сну, виснаження нервової системи. Але окремо варто згадати донати — одноразові покупки, лутбокси, підписки, що списуються автоматично, імпульсивні покупки «потрібно купити, щоб не відставати

Молодші діти ще не можуть самі обмежувати час, тому легко «залипають». Їм складно відрізняти реальне життя від ігрового. Вони підпорядковані сильному впливу реклами, бо тут стимулюється їх інтерес. Дитина не може критично оцінити рекламні пропозиції в грі і натискає на різні посилання.

Багато дітей лякаються через посилання на страшилки, які під час натискання різко з'являються на екрані. Вони бояться, але це не зменшує їх інтерес. Підлітки мають інші виклики: ризик насилля в інтернеті або вербування, схильність замінювати емоційне життя грою, ризик азартної поведінки. 

Діти грають в ігри, які потребують матеріальних вкладень, і нерідко потрапляють на гачок маніпуляцій зловмисників, які пропонують оплатити гру. Варто пояснити простими словами, як працює монетизація ігор: «Гра безкоштовна, тому творці заробляють на покупках. Їм вигідно, щоб ти хотів купити щось ще. Не твоя слабкість — їхня робота так зробити

Завдяки безпечній розмові дитина перестає відчувати провину й починає мислити критично. Варто обговорити різницю між бажанням і потребою: «Що ти хочеш отримати — емоцію чи користь?».

Поговоріть також про лутбокси й пояснити дитині, що це азартний механізм, і результат там випадковий. Показати, що таке підписки: що гроші списуються автоматично, що треба вчасно скасувати, і це як «оренда віртуальної речі». Важливо додати, що гроші в інтернеті — такі ж справжні, як і в реальному житті.

Дитина має зростати обізнаною про небезпеки онлайн-світу й упевненою у своїх правах. Важливо донести, що вона не мусить миритися з неприємними ситуаціями — навпаки, у неї є реальні інструменти захисту.

Поясніть, що дитина має право блокувати кривдників і не відповідати на дивні чи неприємні повідомлення. Вона може й повинна звертатися до дорослих, якщо щось викликає страх, сумнів чи дискомфорт,

Дитина також може вимагати видалення власного контенту — фото, відео чи повідомлень, які вона більше не хоче бачити онлайн. Вона завжди може зупинити гру, якщо почувається небезпечно або некомфортно.

Найкраще навчання відбувається через короткі, регулярні розмови та спільний досвід. Граючи разом, батьки можуть м'яко підказати, як діяти в різних ситуаціях, і водночас зміцнити довіру — ту саму, що стає найсильнішим захистом у цифровому світі

Онлайн-ігри можуть стати ще одним інструментом розвитку дитини — за умови безпечного використання та активної участі дорослих. Коли гра перетворюється на простір, де дитина відчуває свободу, творчість, повагу й захист, ми оберігаємо її сьогодення й формуємо майбутнє покоління відповідальних, упевнених громадян, які мають цифрову грамотність з дитинства.

 Джерело Голоси дітей

 

 

 5 правил мінної безпеки, які має знати кожна дитина

Незалежно від віку, кожна дитина має засвоїти п’ять основних правил мінної безпеки. Ці правила відповідають міжнародним стандартам Explosive Ordnance Risk Education (EORE), які використовують UNICEF, ДСНС України та міжнародні організації з протимінної діяльності.

Правило перше: ніколи не торкатися підозрілих предметів. Снаряди, патрони, металеві уламки, незнайомі коробки, пакунки, іграшки в незвичних місцях — навіть якщо предмет виглядає цікавим, чіпати його суворо заборонено.

Правило друге: не наближатися. Побачивши щось підозріле, дитина має негайно зупинитися. Жодного кроку вперед — відстань критично важлива для безпеки. Якщо є можливість, дитині слід обережно відступити тими самими слідами, якими вона прийшла, адже цей шлях уже перевірений.

Правило третє: не здійснювати жодних дій із підозрілим предметом. Не кидати в нього каміння, не намагатися перевернути палицею, не підпалювати, не перевіряти. Будь-яка взаємодія може спричинити вибух.

Правило четверте: попередити інших про небезпеку. Якщо поруч є друзі, молодші діти чи інші люди — варто негайно повідомити їх і не дозволяти наближатися до небезпечної знахідки.

Правило п'яте: терміново повідомити відповідальні служби. Разом із дорослим зателефонувати за номером 101 або 102. Під час дзвінка максимально точно описати, що саме знайдено, надати детальну прив'язку до місцевості, вказати орієнтири.

Якщо є вибір між довшою асфальтованою дорогою та коротшою ґрунтовою — варто обирати асфальтовану. Адже на ґрунтових дорогах і в місцевостях із деревами набагато легше приховати щось небезпечне. Тож слід іти безпечними стежками й уважно дивитися під ноги.

Чого не варто робити батькам під час навчання дітей 

мінної безпеки

Ефективність навчання й безпека дітей в Україні значною мірою залежать від поведінки дорослих. Існує кілька типових помилок, яких варто уникати — не лише під час розмов про міни.

Не висміюйте обережність дитини. Фрази на кшталт «не будь боягузом», «що ти як маленький — боїшся?», «нічого страшного там немає» підривають основи безпеки й можуть підштовхнути дитину до ризикованої поведінки в майбутньому. Якщо вона відмовляється йти в незнайоме місце або виявляє занепокоєння, побачивши підозрілий предмет, — це правильна реакція на потенційну загрозу, а не прояв слабкості.

Не порушуйте власні правила. Діти навчаються через спостереження й наслідування. Якщо батько переступає через огороджувальну стрічку або ігнорує попереджувальні знаки, жодні словесні інструкції не подіють. Дитина робить простий висновок: якщо дорослі порушують правила — і з ними нічого не стається, значить, і їй можна. Натомість коли вона бачить, що дорослі самі дотримуються правил безпеки, то сприймає їх як справді важливі.

Не залякуйте надмірно деталізованими описами. Занадто графічне зображення травм може викликати гостру стресову реакцію, нічні жахи й страхи. Інформації має бути достатньо для усвідомлення небезпеки, але вона не повинна травмувати. Баланс між інформуванням і захистом дитячої психіки — ключовий принцип.

Мінна безпека залишатиметься критично важливою темою для цілого покоління дітей, які сьогодні зростають у реальності війни та її наслідків. Важливо навчити дітей звертати увагу на попереджувальні знаки, що вказують на наявність мін.

Розмова з дитиною про те, що не можна чіпати незнайомі предмети, може здаватися важкою через страх налякати дитину чи обмежити її допитливість, зруйнувати відчуття безпеки. Проте діалог незрівнянно легший, ніж будь-які реальні наслідки мінної травми. Вчасна розмова може врятувати життя: «Будь-який невідомий предмет може бути міною. Якщо ти його не чіпатимеш — він тебе теж не зачепить». Простота формулювання не применшує його значення. Навпаки, саме лаконічність і чіткість роблять це правило дієвим.

Прохання до батьків не відкладати цю розмову. Діти мають право зростати в безпеці, і завдання дорослих — надати їм знання, які зроблять цю безпеку реальною.

Корисні посилання

Платформа «Все про мінну безпеку».

UNICEF. Навчаємося мінної безпеки всією родиною.

UNICEF. Ризики, пов'язані з мінами та іншими ВНП в Україні.

Мінна безпека  — Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Джерело Голоси дітей

 

 Як говорити з дітьми про мінну небезпеку:

поради для батьків

Зима приносить не лише радість від снігу та канікул. Діти прагнуть покататися з гірки, відвідати ліс чи озеро, дослідити нові місцини. Однак за межами міста можуть ховатися смертельні небезпеки — міни та нерозірвані боєприпаси, що стають невидимими під сніговим покривом.

Особливу загрозу становлять деокуповані громади, де вибухові пристрої можуть бути заховані в дитячі іграшки або замасковані під цікаві предмети. Додаткову небезпеку становлять недобудови та покинуті будівлі — там, окрім ризику травмування внаслідок падіння, дітей може підстерігати мінна небезпека.

Перед батьками постає складне питання: як говорити про небезпеку так, щоб не травмувати, але й не применшити реальних загроз? Фахівчиня підготувала рекомендації для різних вікових груп, адже розмова з дитиною дошкільного віку та підлітком потребує принципово різних підходів.

Тому діти в групі ризику: статистика та психологія дитячої поведінки

Після повномасштабного вторгнення рф Україна стала однією з найзамінованіших країн світу. За оцінками Уряду та UNICEF, станом на 2025 рік приблизно 23% території країни можуть бути потенційно забруднені вибухонебезпечними предметами. Поля, лісосмуги, узбіччя доріг і навіть подвір’я перетворилися на потенційні зони смертельної небезпеки. Повне розмінування може тривати десятиліттями, тож питання мінної безпеки залишатиметься актуальним для цілого покоління дітей. До того ж нерозірвані снаряди та міни з часів Другої світової війни в українській землі знаходять і досі.

Небезпека існує не лише на лінії фронту — вона може приховуватися будь-де в деокупованих населених пунктах. Для тилових міст найбільшу небезпеку становлять боєприпаси, що впали на землю й не розірвалися після масованих обстрілів (ДСНС України). Вони можуть виглядати як частина ракети, уламок або інший фрагмент боєприпасу. Іноді здається, що вони вже вибухнули, але зафіксовано випадки, коли люди підіймали із землі те, що здавалося їм цікавим і безпечним, і гинули, бо пристрій вибухав у їхніх руках. 

Дитяча допитливість у поєднанні з воєнною реальністю створює критично небезпечну ситуацію. Діти молодшого віку не вміють оцінювати ризики так, як дорослі: вони сприймають незнайомий металевий предмет як потенційну іграшку, а не як загрозу життю. Навіть почувши слово «міна», діти не можуть уявити, наскільки це насправді небезпечно. Вони ніколи раніше не стикалися з подібними загрозами, тож не усвідомлюють, що один дотик може коштувати життя.

У підлітків до цього додається ще й соціальний тиск. Бажання здаватися сміливими перед друзями, зробити ефектне фото для соцмереж або довести свою незалежність може переважити потребу піклуватися про власну безпеку. Підліткове відчуття невразливості призводить до того, що вони недооцінюють реальні загрози.

Як говорити про міни з дітьми дошкільного віку (3–6 років)

З маленькими дітьми слід говорити простими словами, використовуючи зрозумілі образи. Занадто детальні описи можливих травм можуть викликати в них страхи й нічні жахіття. Натомість краще пояснювати через категорії «безпечне — небезпечне», які дитина вже засвоїла з повсякденного життя.

Формулювання має бути чітким, але водночас не лякати. Достатньо сказати: «Є погані залізні штуки, які можуть дуже сильно поранити людину. Вони можуть лежати в землі або просто на траві. Якщо бачиш щось незнайоме на землі — ніколи не бери це до рук. Обов’язково поклич дорослого». Краще проводити короткі розмови регулярно — особливо перед прогулянками в нових місцях або перед канікулами, коли дитина може опинитися в потенційно небезпечному місці. 

Ефективно працює візуальне навчання в ігровій формі. Покажіть дитині фотографії попереджувальних табличок із написом «МІНИ» та червоних сигнальних стрічок, поясніть їхнє значення. Сформуйте чітке правило: такі місця — під суворою забороною для відвідування. Водночас уникайте надмірного драматизму.

Мінна безпека для школярів: правила для дітей 7–11 років

Діти молодшого шкільного віку вже розуміють причинно-наслідкові зв’язки, тож із ними можна говорити більш відверто. Важливо надавати структуровану, фактичну інформацію. Поясніть, що міни та боєприпаси — це спеціальні вибухові пристрої, які можуть роками лежати в землі й залишатися небезпечними. У цьому віці діти часто вважають: «Якщо виглядає старим — значить, не працює». Тому необхідно спростувати це хибне уявлення.

Обов’язково обговоріть місця підвищеного ризику. Небезпечними є поля й лісосмуги, особливо в районах, де відбувалися бойові дії. Покинуті будинки й окопи можуть приваблювати дітей як місця для ігор, однак саме там найвища концентрація вибухонебезпечних предметів. Загрозу становлять також береги річок і ставків у районах, які перебували під окупацією.

У деокупованих громадах вибухові пристрої можуть бути замасковані під побутові речі або дитячі іграшки. Надзвичайно важливо навчити дітей чіткому алгоритму дій. Поясніть, чому не можна перевіряти знахідку, чому заборонено кидати в предмет каміння, намагатися перевернути його палицею чи підпалювати. Будь-яка така дія може спричинити вибух.

Підлітки 12–17 років та мінна небезпека: як уберегти від необдуманих вчинків

За даними UNICEF та Міністерства оборони України, з лютого 2022 року по березень 2025-го внаслідок дії мін та інших ВНП загинули або були поранені 110 дітей, майже 80% з них — це хлопці. Вони свідомо ризикують: відвідують заборонені території, шукають пригод або намагаються створити ефектний контент для соцмереж.

З підлітками слід говорити відверто — як із дорослими. Абстрактні заклики на кшталт «будь обережним» не працюють. Натомість ефективним є обговорення конкретних наслідків. Варто говорити про реальність травм: ампутацію кінцівок, втрату зору чи слуху, тривалу реабілітацію, інвалідність на все життя. Обмеження у виборі професії, неможливість займатися улюбленим спортом, складнощі в особистому житті — усе це може стати наслідком однієї необдуманої дії.

Ефективно діють реальні історії. Свідчення підлітків, які вижили після вибуху, але залишилися з інвалідністю, мають значно більший вплив, ніж абстрактна статистика. Коли ровесник розповідає про втрату ноги чи руки, про тривалу реабілітацію та щоденні труднощі — така історія змушує замислитися над власною поведінкою.

Обговоріть із підлітками, що таке справжня сміливість. У їхньому середовищі часто вважають, що ризикована поведінка — це ознака мужності. Поясніть, що справжня сміливість — це не селфі на тлі військової техніки чи похід до покинутого бліндажа, а здатність відмовитися від небезпечних дій, навіть якщо друзі насміхаються. Уміння сказати «ні» й уберегти інших від ризику — значно складніше, ніж піддатися груповому тиску.

Розкажіть підліткам про масштаб проблеми. Сотні тисяч квадратних кілометрів української території залишаються потенційно забрудненими. Повне розмінування території України може тривати десятиліттями — за різними оцінками фахівців, до 30 років або більше залежно від темпів робіт та ресурсів. Питання мінної безпеки залишатиметься актуальним упродовж усього їхнього життя.

Джерело Голоси дітей