Вправи для розвитку пізнавальної сфери дітей

Увага

1. Давайте дитині завдання, що вимагають тривалого зосередження: намалювати місто, побудувати складну конструкцію з кубиків (типу Лего), прослухати й переказати казку й ін.

2. Пропонуйте частіше дітям (особливо з низьким показником уваги) вправу: у газеті, журналі, старій книзі на одній зі сторінок закреслити олівцем, наприклад, всі букви «а», намагаючись не пропускати їх (завдання поступово можна ускладнювати, попросивши дитини закреслити, наприклад, всі букви «а», обвести кружечком букви «до» і підкреслити всі букви «про»).

3. Пропонуйте дітям повторювати слова, цифри, пропозиції, сказані вами; незакінчені фрази, які потрібно закінчити.

4. Знайдіть у спеціальній літературі або в дитячих журналах картинки із завданням «Знайти відмінності». Якнайчастіше пропонуйте дитині попрацювати з ними.

5. Щодня, гуляючи з дитиною, пропонуйте пограти з ним у гру: наприклад, скажіть так: «Давай, ти будеш рахувати, скільки машин червоних кольорів проїде по дорозі, а я буду вважати сірі машини» або просите описати, у що була одягнена дівчинка або хлопчик, що тільки що пройшли повз вас. Розмаїтість подібних завдань залежить від фантазії батьків. Згодом дитина може сам придумувати й пропонувати подібні ігри, які стимулюють розвиток уваги.

6. Запропонуєте дитині уважно розглянути кімнату й знайти 6 предметів: схожі на геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник); що  мають певні кольори (червоний, зелений і т.д.); виготовлені з певних матеріалів (дерева, пластмаси, металу, скла й т.д.).

Пам'ять

1. Прочитайте дитині 10-12 не зв'язаних за змістом слів. Наприклад: гора, голка, ваза, кішка, годинник, троянда, пальто, книга, вікно, пилка, щоправда, нога. Попросите дитини назвати ті слова, які він запам'ятав.

2. Прочитати дитині 12 слів і попросити уявити собі який-небудь образ, пов'язаний з кожним словом. Завдання дитини - намалювати в уяві деякий ланцюг подій, у якій кожен наступний образ, зв'язаний зі словом, мав зв'язок з попереднім образом. Бажано, щоб вийшла розповідь або маленька історія.

Набори слів: дерево, верблюд, повітря, квітка, площадка, краватка, кіно справедливість, камінь, ключ, ваги.

Мислення

 1. Завдання:

   - назвати три слова, які починаються на букви м, м, д;

   - назвати четверо тварин на букву з;

   - назвати чотири ягоди на букву до;

   - назвати три квітки на букви г, м;

   - назвати шість імен на букву в.

2. Включайте в заняття завдання на:

   -порівняння пари предметів або явищ - знаходження подібностей і розходжень між ними;

   - знаходження «зайвого» слова чи зображення, не зв'язаного за змістом з іншими словами (наприклад, корова, кінь, свиня, собака).

3. Використайте розрізні картинки (або пазли).

4. Розширюйте кругозір дітей: розповідайте про предмети і явища, обговорюйте прочитані книги, аналізуйте поводження людей.

5. З метою розвитку мови: після читання вголос казок, розповідей просите дітей переказати почуте, відповісти на питання, задати свої; учите дітей становити розповідь по картинці. Допомагайте робити висновки, умовиводи.

Джерело https://vseosvita.ua/library/

 РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА

БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

ПО ПСИХОЛОГІЧНІЙ ПІДГОТОВЦІ ДО ШКОЛИ

Багато батьків, віддаючи дитину в перший клас, вважають, що вона повинна уміти читати, писати (або хоча б знати літери).

Дуже важливим аспектом психічного розвитку дітей дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.

Психологічна готовність складається з 3 компонентів:

      - особистісна (або мотиваційна);

      - інтелектуальна;

      - соціально-психологічна.

Особистісна: більшість дітей до кінця дошкільного віку хочуть іти в школу. Але їхнє бажання більше пов'язане з тим, що відтепер вони будуть мати шкільну форму, портфель, власне робоче місце. Тобто, дитина не до кінця усвідомлює, чим насправді вона буде зайнята у школі.

Однак дійсна мотиваційна готовність припускає, що дитина, ідучи в школу, хоче довідатися нове, освоїти грамоту, читання й т.д. Тому батькам потрібно набудовувати дитину на те, що навчання - це, насамперед, праця, кропітка і повсякденна.

Інтелектуальна: діти повинні прийти в школу з певним запасом знань про навколишній світ. Ці знання діти черпають із щоденного спілкування з дорослими людьми: батьками, дідусями й бабусями, вихователями дитячого саду та ін. Тому бажано читати дітям більше книг, відповідати на нескінченні питання маленьких «чомучек», як би вас це не стомлювало. Завдяки такому тісному спілкуванню, дитина вчиться складно говорити, мислити, аналізувати. Саме розвинене  сприйняття й мислення дають можливість систематично спостерігати за предметами і явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити умовиводи.

   - Заохочуйте цікавість дитини.

   - Допоможіть дитині вивчити його прізвище, адресу, номер телефону, день народження, а також відомості про родину: маму, татка, брата, сестру і т.д.

   - Будьте у всім прикладом своїй дитині.

   - Цікавтеся справами своєї дитини, грайте з ним.

   - Хвалите його щораз, коли він цього заслуговує.

   - Не лайте, а тим більше не ображайте дитину в присутності сторонніх. Маля затаїть образу, перестане довіряти вам. У майбутньому це може привести до того, що дитина буде приховувати від вас правду.

   - Не робіть за дитину те, що він у стані виконати самостійно. Визначите разом з ним коло його обов'язків (помити свою чашку, застелити постіль, скласти речі та ін.).

   - Обговорите з дитиною ті правила й норми, з якими йому доведеться зустрітися в школі. Поясните їхню необхідність.

   - З перших днів навчання складіть разом з дитиною його розпорядок дня. Обов'язково стежите за його виконанням.

   - Не залишайте без уваги логопедичні проблеми дитини.

   - Перед тим, як зробити дитині зауваження, відзначте його позитивні сторони («Розумник. Я бачу, ти намагався. У тебе вже непогано виходить, але...).

   - Не перевантажуйте дитину шкільними заняттями. Прогулянки на свіжому повітрі й ігри не менш важливі для здоров'я й нормального розвитку дошкільника. Специфіка уваги шестирічних дітей така, що продуктивно виконувати завдання дитина може 15-20 хвилин. Потім варто перемкнутися на інший вид діяльності. 

   - Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, особливо із братами або сестрами. Ви тільки збільшите проблему, укорените в дитині почуття неповноцінності й викличте ревнощі й злість відносно брата або сестри.

Навчальна діяльність у сучасній школі жадає від дітей високого рівня розумової активності, що проявляється в розвитку сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви. Тому бажано проводити заняття, які сприяють розвитку пізнавальних процесів дошкільника. Вони рекомендуються батькам для успішної підготовки дитини до навчання в школі.

Навчання в школі повинне стати джерелом позитивних емоцій. Це додасть дитині впевненості у своїх силах. Негативне відношення батьків або вчителів, постійна критика на адресу дитини, окрики й невдоволення можуть викликати тривожність, дискомфорт, а головне - небажання ходити в школу

Джерело https://vseosvita.ua/library/

 

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

10 ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА:

1.Починайте “забувати” про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: “який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд”.
  2. Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
   3. Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
  4. Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: “Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”.
   5. Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
   6. Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
7.    Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
  8. Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.
 9.  Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: “Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати”. Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
 10.   Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому. 

Джерело http://school19.zp.ua/vyhovannya/kabinet-psyhologa/vedemo-dytynu-v-1-klas/porady-psyhologa-batkam-pershoklasnykiv/

 

Спілкування під час війни: 

поради психолога

В умовах війни комунікація стає вкрай важливою, адже вона допомагає зберегти взаєморозуміння, підтримку та емоційну стабільність. Кожна людина має свій унікальний досвід, але загальні правила спілкування можуть допомогти краще розуміти один одного і будувати здорові стосунки навіть у найскладніших ситуаціях.

Проблеми у спілкуванні під час війни

Війна торкнулася кожного українця, викликаючи різні емоційні реакції та зміни в поведінці. Тому спілкування під час війни потребує більшої чутливості та обережності, особливо коли йдеться про людей, які перебували в зоні активних бойових дій. Спілкування — це процес обміну інформацією, емоціями та підтримкою, який може стати як джерелом сили, так і додатковим стресом.

Види спілкування

Недостатньо розуміти, що таке спілкування, також важливо знати, які існують його види. Воно може бути різноманітним за формою та змістом. Розуміння різних типів комунікації допомагає краще адаптуватися до нових умов і підтримувати ефективні взаємини з близькими та оточенням.

Види спілкування — це різні способи обміну інформацією, думками та емоціями між людьми, включаючи вербальне, невербальне, емпатичне, групове та спілкування через цифрові платформи.

Вербальне спілкування

Передбачає всі форми комунікації за допомогою слів. Воно може бути усним або письмовим.

Усне спілкування — телефонні дзвінки, відеоконференції, розмови віч-на-віч. Під час війни важливо підтримувати живий зв’язок з близькими, ділитися новинами, переживаннями та підтримкою.

Письмове спілкування — листування через електронну пошту, соціальні мережі, текстові повідомлення. Письмова комунікація під час війни дозволяє обдумано висловити свої думки і почуття, що може бути корисним у стресових ситуаціях.

Невербальне

Воно охоплює всі форми комунікації без використання слів. Це може бути міміка, жести, рухи та інші невербальні знаки.

Жести та міміка — емоції, передані через вираз обличчя та жести, можуть значно вплинути на сприйняття повідомлення. Під час війни невербальні сигнали є важливим індикатором емоційного стану людини.

Контакт очей — важливий елемент спілкування, який може показати увагу, зацікавленість або навпаки уникнення. У складних ситуаціях за його допомогою можна висловити підтримку і розуміння.

Емпатичне

Воно передбачає глибоке розуміння і співчуття до почуттів та переживань іншої людини. Це надзвичайно важливий вид спілкування під час війни, коли люди особливо потребують підтримки.

Активне слухання — воно спрямоване на повне зосередження на співрозмовнику, зворотний зв’язок з ним. Це допомагає людині відчути, що її чують і розуміють.

Відкрите спілкування — створення безпечного простору для висловлення своїх почуттів і думок без страху бути засудженим. Це сприяє зміцненню довіри і підтримки у взаєминах.

Основні поради для спілкування під час війни

Під час стресових ситуацій дуже важливо зберігати зв’язок з близькими та друзями. 

 Не робіть вибір за іншого. Людина, яка пережила насильство або відчуває безпорадність, потребує можливості самостійно обирати. Це повертає відчуття контролю над життям. Перш ніж змінювати плани чи обставини іншого, обов’язково отримайте згоду.

• Поважайте особисті кордони. Кожен має право на свої переконання, цінності та бачення ситуації. Спроба «допомогти» може сприйматися як насильство. Варто запитати, чи потрібна допомога, а вже потім діяти.

• Не інтерпретуйте поведінку самостійно. Перебування у зоні бойових дій може значно вплинути на людину. Краще запитати про те, що вас турбує, ніж робити власні висновки.

• Не жалійте, а співпереживайте. Жалість позбавляє людину сили. Співчуття та підтримка більш доречні. Не варто говорити, що ви розумієте людину, адже ви не були на її місці.

• Створюйте умови для позитивних емоцій. Не вимагайте від людини відчувати те, що ви очікуєте. Важливо дозволити її висловлювати власні почуття.

• Не знецінюйте почуття людини і не порівнюйте з іншими. Кожен має право на свої хвилювання та потребує часу, щоб впоратися з ними.

• Вчіться витримувати емоції інших. Якщо людині потрібно розповісти свою історію, поділитися власними страхами та думками, надайте їй цю можливість.

Джерело https://civilvoicesmuseum.org/articles/spilkuvannya-pid-chas-viyni-poradi-psihologa

Як зберегти психологічну рівновагу

 Під час війни важливо зберігати психологічну стійкість через рутину, обмеження новин, турботу про тіло та підтримку зв’язків. Психологи радять дотримуватися режиму сну та харчування, заземлюватися (дихальні вправи), шукати позитивні емоції та не звинувачувати себе за радість. Повернення контролю над життям через побутові справи та допомогу іншим допомагає знизити стрес. 

Ключові поради психологів для самодопомоги:

• Збалансуйте інформаційне навантаження: Читайте новини дозовано, лише з перевірених джерел, робіть перерви.
• Встановіть рутину: Навіть прості щоденні дії (прибирання, приготування їжі, спорт) повертають відчуття контролю та передбачуваності
  .
Турбота про тіло: Сон — це пріоритет. Спіть, їжте по графіку, займайтеся фізичною активністю, щоб «спалити» адреналін стресу.
Техніки заземлення: При паніці: вдих-затримка-видих-затримка. Озирніться і назвіть 3 предмети навколо, стисніть кулаки, поплескайте себе по плечах, щоб повернутися в «тут і зараз».
Знайдіть ресурс: Дозволяйте собі маленькі радості — кава, хобі, спілкування з рідними. Сміх, меми та позитивні емоції — це ліки, а не сором.
Уникайте провини вцілілого: Життя продовжується, і турбота про себе — це спосіб зберегти ресурс для держави та близьких.
Допомагайте іншим: Волонтерство або турбота про близьких переключає з власної тривоги та дає сенс. 

Якщо ситуація критична:

Коли не можете працювати, постійно панікуєте, порушений сон — звертайтеся до психолога або психотерапевта. Стрес нормальний, але він не повинен руйнувати ваше функціонування. 

Як діяти під час тривог

Під час тривоги психологи радять негайно «заземлитися»: відчути тіло, дихати повільно (видих довший за вдих), порахувати предмети навколо або торкнутися твердих поверхонь. Важливо визнати свій страх, не критикувати себе за нього, обмежити перегляд новин та перемкнути увагу на фізичну активність або прості механічні дії. 

• Основні техніки самодопомоги від психологів:
• Дихальні вправи: Повільний вдих на 1-2-3-4, видих на 1-2-3-4-5-6-7-8. Штучне вповільнення дихання сигналізує мозку, що небезпеки немає.
• Заземлення (повернення в реальність):
  • Метод «5-4-3-2-1»: Назвіть вголос 5 речей, які бачите, 4, які можете торкнутися, 3 звуки, які чуєте, 2 запахи, 1 річ, яку можете спробувати на смак.
  • Фізичний контакт: Відчуйте стопами підлогу, міцно стисніть кулаки, торкніться стіни.
• Робота з тілом: Напружте всі м'язи на 5 секунд, а потім різко розслабте. Повторіть 5-10 разів.
• Інформаційна гігієна: Обмежте читання новин, особливо перед сном. Читайте лише офіційні джерела, а не емоційні повідомлення в чатах.
• Діяльність: Займіться прибиранням, перекладіть речі, порахуйте щось — це перемикає мозок з емоцій на логіку. 

Якщо тривога дуже сильна (панічна атака):

1. Не боріться з нею: Прийміть, що це лише реакція організму, вона пройде.
2. Голос: Розмовляйте самі з собою вголос або співайте — це допомагає мозку зафіксувати реальність.
3. Вода: Повільно випийте склянку води. 

 Що таке підлітковий вік і як не втратити контакт з власною дитиною

Батьки чекають підліткового віку своїх дітей, як чогось дуже страшного. Батьки розуміють, що буде важко, але як саме буде, як довго і як себе поводити в той період з підлітком – забороняти все чи дозволяти все.

Підлітковий вік став «раннім»: з 9-11 років до 15-17. Цей час вважається віковою кризою, необхідною для нормального становлення особистості.

Щоб краще зрозуміти, що переживають наші діти в цьому віці, розпочнемо із біологічних змін в організмі, які корелюють із психологічними чинниками. У підлітків відбувається глобальна перебудова організму, окостеніння кісткового апарату відбувається швидше, ніж м’язовий розвиток організму. Розвиваються серцеві м’язи і судини, але невідповідно і нерівномірно. Через це, коли посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, відбувається тимчасовий розлад кровообігу, підвищення артеріального тиску та напруження серцевої діяльності. Це спричиняє дратівливість, сонливість та швидку втомлюваність.

Основними змінами в підлітковому організмі, звичайно, є статеве дозрівання. З’являється статевий потяг, зазвичай неусвідомлений. У цей період діти мають отримувати від батьків підтримку. Батьки ж мають визнавати, що їхня дитина – окрема особистість. Про статеве дозрівання потрібно спілкуватися, готувати дитину до біологічних змін в організмі, до змін в зовнішності. Можна купити і книжку на цю тему, але якщо ми хочемо мати довірливі стосунки із власною дитиною, то з нею варто говорити.

Про психологічні особливості підлітків. Ми любимо наших дітей, тож часто хочемо їх обнімати і цілувати, але у відповідь часто отримуємо опір. Це не означає, що ваш рідний підліток вас не любить, він просто не усвідомлює свої потяги. Тож не потрібно дивуватися чи звинувачувати підлітка у відсутності любові. Діти можуть проявляти свою любов по-іншому. Особливо це стосується старшого підліткового віку – 13-16 років. Коли дитина захоче, то сама підійде і обійме.

Ви помітили, що ваш підліток, якщо не щодня, але щотижня змінює свою думку, інтереси, потреби і бажання. Впевнена, це вас дратує: то ліпити хоче, то на гурток танців захотів, то біологом хоче стати, то вже передумав і придумав, що стане військовим. Це нормально, бо у підлітковому віці дитина починає активно себе шукати. Ми, дорослі, не завжди знаємо, чого хочемо, то що говорити про дітей? Варто ставитись до цього терпляче та старатись спрямувати, але не все вирішувати за нього, а ще гірше – заставляти.

Для підлітка важливо мати власний простір, свої секрети і особисте життя – особливо це стосується старшого підліткового віку (13-17 років). На дверях появляється табличка «відчинено/зачинено», підлітки дратуються, чому ви без стуку заходите у їхню кімнату, вони не хочуть, щоб ви слухали їхні розмови з друзями. І це також норма. У цьому віці провідною діяльністю є міжособистісне спілкування. Зазвичай підлітки не хочуть, щоби дорослі знали про їхні пікантні розмови з друзями, обговорення симпатій, бажань і фантазій. Якщо ваша дитина стала закритою або грубою, не бийте одразу на сполох, а поспостерігайте. Зазвичай це стандартна поведінка для підлітка, а не прояв суїцидальних нахили.

Ви сильно любите свою дитину і, звичайно, стараєтесь відгородити її від проблем і помилок. Але щоб діти чогось навчились і подорослішали, вони мають робити помилки і вміти їх або вирішувати, або приймати. Щоб дитина не відчувала себе «лузером», батьки мають ділитися свої досвідом падінь та злетів. Адже не помиляється лише той, який нічого не робить.

Часто діти не вміють програвати. Звісно, ми хочемо, щоб наші діти були переможцями, але якщо дитина не буде вміти програвати, їй буде складно емоційно. Тож треба навчити дитину програвати, щоб вона навчилась вигравати. Щоб програш ставав стимулом до перемоги, а не просто здатися і більше не намагатися.

Основні правила, як спілкуватися та як себе вести із дитиною-підлітком:

1.     Чим більше заборон, тим більший опір. Це не означає вседозволеності, але більше свободи не завадить. Найголовніше – це ваша довіра. Коли дитина відчуває від вас довіру, тоді й вона у відповідь буде старатися цю довіру виправдати.

2.     Нудні та довгі повчання не принесуть потрібного результату. Це сприймається негативно. Спробуйте спокійно та терпеливо вислухати дитину, не перебиваючи. Коли вона виговориться чи навіть викричиться, зробіть паузу на 30-40 секунд і тоді висловіть свою думку щодо ситуації/проблеми. Спробуйте знаходити компроміс.

3.     З розумінням та співчутливістю відносьтесь до підліткових проблем. Це вам здається, що це дитячі проблеми, а для них це весь світ.

4.     Не порівнюйте дітей ні з ким. Це дуже ображає дитину, впливає на її самооцінку, яка лише формується.

5.     Будьте послідовними. Не змінюйте правила.