Що таке підлітковий вік і як не втратити контакт

з власною дитиною

Батьки чекають підліткового віку своїх дітей, як чогось дуже страшного. Батьки розуміють, що буде важко, але як саме буде, як довго і як себе поводити в той період з підлітком – забороняти все чи дозволяти все.

Підлітковий вік став «раннім»: з 9-11 років до 15-17. Цей час вважається віковою кризою, необхідною для нормального становлення особистості.

Щоб краще зрозуміти, що переживають наші діти в цьому віці, розпочнемо із біологічних змін в організмі, які корелюють із психологічними чинниками. У підлітків відбувається глобальна перебудова організму, окостеніння кісткового апарату відбувається швидше, ніж м’язовий розвиток організму. Розвиваються серцеві м’язи і судини, але невідповідно і нерівномірно. Через це, коли посилюється діяльність залоз внутрішньої секреції, відбувається тимчасовий розлад кровообігу, підвищення артеріального тиску та напруження серцевої діяльності. Це спричиняє дратівливість, сонливість та швидку втомлюваність.

Основними змінами в підлітковому організмі, звичайно, є статеве дозрівання. З’являється статевий потяг, зазвичай неусвідомлений. У цей період діти мають отримувати від батьків підтримку. Батьки ж мають визнавати, що їхня дитина – окрема особистість. Про статеве дозрівання потрібно спілкуватися, готувати дитину до біологічних змін в організмі, до змін в зовнішності. Можна купити і книжку на цю тему, але якщо ми хочемо мати довірливі стосунки із власною дитиною, то з нею варто говорити.

Про психологічні особливості підлітків. Ми любимо наших дітей, тож часто хочемо їх обнімати і цілувати, але у відповідь часто отримуємо опір. Це не означає, що ваш рідний підліток вас не любить, він просто не усвідомлює свої потяги. Тож не потрібно дивуватися чи звинувачувати підлітка у відсутності любові. Діти можуть проявляти свою любов по-іншому. Особливо це стосується старшого підліткового віку – 13-16 років. Коли дитина захоче, то сама підійде і обійме.

Ви помітили, що ваш підліток, якщо не щодня, але щотижня змінює свою думку, інтереси, потреби і бажання. Впевнена, це вас дратує: то ліпити хоче, то на гурток танців захотів, то біологом хоче стати, то вже передумав і придумав, що стане військовим. Це нормально, бо у підлітковому віці дитина починає активно себе шукати. Ми, дорослі, не завжди знаємо, чого хочемо, то що говорити про дітей? Варто ставитись до цього терпляче та старатись спрямувати, але не все вирішувати за нього, а ще гірше – заставляти.

Для підлітка важливо мати власний простір, свої секрети і особисте життя – особливо це стосується старшого підліткового віку (13-17 років). На дверях появляється табличка «відчинено/зачинено», підлітки дратуються, чому ви без стуку заходите у їхню кімнату, вони не хочуть, щоб ви слухали їхні розмови з друзями. І це також норма. У цьому віці провідною діяльністю є міжособистісне спілкування. Зазвичай підлітки не хочуть, щоби дорослі знали про їхні пікантні розмови з друзями, обговорення симпатій, бажань і фантазій. Якщо ваша дитина стала закритою або грубою, не бийте одразу на сполох, а поспостерігайте. Зазвичай це стандартна поведінка для підлітка, а не прояв суїцидальних нахили.

Ви сильно любите свою дитину і, звичайно, стараєтесь відгородити її від проблем і помилок. Але щоб діти чогось навчились і подорослішали, вони мають робити помилки і вміти їх або вирішувати, або приймати. Щоб дитина не відчувала себе «лузером», батьки мають ділитися свої досвідом падінь та злетів. Адже не помиляється лише той, який нічого не робить.

Часто діти не вміють програвати. Звісно, ми хочемо, щоб наші діти були переможцями, але якщо дитина не буде вміти програвати, їй буде складно емоційно. Тож треба навчити дитину програвати, щоб вона навчилась вигравати. Щоб програш ставав стимулом до перемоги, а не просто здатися і більше не намагатися.

Основні правила, як спілкуватися та як себе вести із дитиною-підлітком:

1.     Чим більше заборон, тим більший опір. Це не означає вседозволеності, але більше свободи не завадить. Найголовніше – це ваша довіра. Коли дитина відчуває від вас довіру, тоді й вона у відповідь буде старатися цю довіру виправдати.

2.     Нудні та довгі повчання не принесуть потрібного результату. Це сприймається негативно. Спробуйте спокійно та терпеливо вислухати дитину, не перебиваючи. Коли вона виговориться чи навіть викричиться, зробіть паузу на 30-40 секунд і тоді висловіть свою думку щодо ситуації/проблеми. Спробуйте знаходити компроміс.

3.     З розумінням та співчутливістю відносьтесь до підліткових проблем. Це вам здається, що це дитячі проблеми, а для них це весь світ.

4.     Не порівнюйте дітей ні з ким. Це дуже ображає дитину, впливає на її самооцінку, яка лише формується.

5.     Будьте послідовними. Не змінюйте правила. 

 

 

 

 

 

Як сказати “не можна”, щоб дитина вас почула

1. Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.
   
   Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.
2. Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
   Якщо уникнути заборони не вдалося:
3. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …
4. Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.
5. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
6. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
7. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
8. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

Джерело https://dytpsyholog.com/

 

Піраміда Ділтса: те, що ви маєте – ваша заслуга

Час від часу всім нам доводиться шукати відповіді на запитання, чому в житті все складається саме так? Люди часто не розуміють, чому у них є не те, що вони хотіли, а те, що їх реально оточує. Неминуче виникає бажання змінити своє життя, зробити його якомога більш подібним до свого ідеального образу. Але як досягти бажаного?

Один з відомих експертів у сфері нейролінгвістичного програмування, Роберт Ділтс пропонує розібратися в цих та інших питаннях за допомогою піраміди. Те, що ви маєте – це ваша заслуга. Це потрібно зрозуміти і прийняти, лише тоді ви зможете досягти чогось більшого. І піраміда Ділтса чудово допомагає розібратися в цьому.

Вона складається з шести рівнів, кожен з яких містить в собі питання. Щоб відповісти на нього, потрібно піднятися на рівень вище.

Пропонуємо розглянути кожен з рівнів, ознайомившись з питаннями, які лежать на кожному з них.

Рівень №1 – Що я маю?

Отже, перший рівень – це питання, що я маю? Цей рівень відкриває нам погляд на те, що відбувається в нашому житті. Це все, що ми побудували в ньому, реалізували, щодня отримуємо і примножуємо.

Сюди можна віднести все: особливості наших стосунків, наш професійний розвиток, досягнення, рівень матеріального забезпечення та інші блага, які у нас вже є на даному етапі життя. Ваше оточення, достаток, житло, сім’я, робота – ці та всі інші аспекти життя теж входять в цей пункт.

Оцінивши, на скільки ви задоволені тим, що маєте, ви отримуєте можливість піднятися на наступний рівень піраміди. І в разі, якщо вас щось не влаштовує і вам хотілося б щось змінити в існуючому стані речей, задайте собі питання, яке пропонує другий рівень піраміди.

Рішення будь-якого питання, просування до будь-якої мети починається з оцінки того, де ви знаходитесь. Якщо ви хочете просунутися далі, потрібно розуміти, звідки ви йдете. До того ж, реалістичний погляд на своє життя сам по собі має терапевтичний ефект і допомагає тверезо оцінити себе.

Рівень №2 – Що я роблю?

Наступний рівень підштовхує нас до питання – що я роблю? Це про вашу поведінку, про те, як ви взаємодієте з іншими людьми, як ви домагаєтеся бажаного і як ви вирішуєте проблеми. Кожна людина унікальна. Тому всі ми по-різному живемо і маємо різний рівень достатку. Розуміння того, як це робите саме ви, допоможе скласти найоптимальніший план дій для досягнення бажаного, який ви не відкинете через два дні.

Нескладно здогадатися, що результат того, що ми маємо в житті, що в нього приходить і як, яким шляхом і способом, залежить здебільшого від того, які конкретні дії, кроки ми робимо. Що ми робимо для того, щоб жити саме так, а не інакше? Цікаво так само розуміти, від чого залежать ці дії, чим вони обумовлені?

Роберт Ділтс, пропонуючи третій рівень піраміди, стверджує, що наші дії, в першу чергу, залежать від вибору, який ми робимо.

Рівень №3 – Як я вибираю?

Рівень третій, який ставить перед нами питання вибору. Як я вибираю? Тут йдеться про ваші можливості, про внутрішні механізми здійснення вибору і його причини. Якщо рівень 2 говорив нам про зовнішню поведінку, то рівень 3 – це про внутрішню мотивацію.

Цей рівень пропонує поглянути і оцінити, як ви робите вибір. Наскільки легко або складно дається вам будь-яке рішення, як ви його приймаєте (самостійно або з чиєюсь допомогою), приймаєте або не приймаєте ви його наслідки, чи несете повну відповідальність за нього.

Його суть також в тому, щоб поглянути на вашу життєву стратегію, на ваші плани і цілі, бачення, рух по життю.

Наприклад, як ви починаєте свій день перед роботою?

Розтягує час пробудження і схоплюєтеся від однієї лише думки, що ви вже сильно спізнюєтеся, а ще зовсім нічого не готово для виходу на роботу? І змахнувши рукою, ви кидаєте НЕ заправлене ліжко, недопиту каву і незібраний для дітей в школу ланч, вилітаєте, наздоганяючи трамвай?

Або прокидаєтеся за кілька годин до роботи, щоб налаштуватися на новий день, увійти в нього плавно? Ви обмірковуєте плани, готуєтеся зустріти його з радістю, відкритістю та рішучістю взяти від нього багато?

Помітна різниця в життєвих стратегіях, одна з яких – це поспіх і рух за течією, а друга – неспішність і обдуманість, що є запорукою гарного дня і всього життя?

Але, і вибір, і життєві стратегії теж виникають неспроста.

Рівень №4 – У що я вірю?

На четвертому рівні виникає питання, у що я вірю? Відповідь на це питання дасть можливість зрозуміти, чому в нашому житті формуються ті чи інші стратегії, чому ми схильні приймати саме такі рішення, а не інші, і чим ми керуємося, коли щось вибираємо.

Цей рівень про наші переконання, життєві принципи.

Наприклад, ви можете бути твердо переконані – що досягти успіху і фінансового добробуту можливо тільки, якщо наполегливо працювати. Відповідно, ваші рішення будуть спрямовані на пошук можливостей проявити себе, докласти зусиль для досягнення поставлених цілей. Тільки необхідно звернути увагу на те, що працювати і заробляти – це різні речі. І слід вибрати, що вам подобається більше.

Якщо ж вам властиво вірити, що успіх в житті залежить від легкого до нього ставлення, від того, щоб мріяти масштабно і отримувати те, що хочете, то і стратегія, швидше за все, буде вибудувана на пошук можливостей, які будуть цьому сприяти!

Рівень №5 – Хто я такий?

Очевидно, що наші переконання в значною мірою залежать від нашого самосприйняття і самоставлення. Про це запитує п’ятий рівень – хто я такий? Яким я бачу себе, таким і формується мій світ. Погодьтеся, сприймаючи себе як невдаху, якому ніколи не щастить, неможливо побудувати життя, в якому все буде схоже на красиву казку, і в якій збуваються мрії.

Рівень №6 – Навіщо я живу?

Цей останній рівень піраміди, який задає питання, навіщо я живу, дає можливість задуматися про своє життєве призначення, свою місію. Він про сенси, життєві завданнях, про щось, що визначає те, для чого ви в цьому світі, і що повинні йому дати!

Алгоритм роботи з пірамідою Ділтса

Для того, щоб ефективно вирішити свої проблеми і прийти до бажаного результату, потрібно розуміти алгоритм роботи з пірамідою Ділтса. Перше, що потрібно зробити – це записати свою проблему, то, що вам не подобається і ви хочете вирішити за допомогою піраміди. Не слід нехтувати цим пунктом, тому що запис допомагає систематизувати свої думки, чітко обмежити проблему і зрозуміти, з чим ви маєте справу. До того ж, без запису є ризик просто забути, з чим ви працюєте.

Після того, як ви записали свою проблему, визначте, до якого рівня піраміди вона відноситься. Наприклад, вам не подобається, що ви живете в старій квартирі і вже десять років працюєте офісним клерком. Це перший рівень – оточення. Це те, що ви маєте.

Далі необхідно знайти рішення проблеми. Для цього ми поступово піднімаємося за рівнями піраміди і шукаємо, де воно може бути. Зазвичай воно лежить на один-два рівня вище проблеми. Наприклад, вирішення проблеми з фінансами може лежати на другому рівні – поведінка. Уявіть собі тридцятирічного чоловіка, який не задоволений своєю посадою і зарплатою. Його проблема лежить на першому рівні – оточення. Як вирішити цю проблему? Піднімаючись сходами піраміди і відповідаючи на всі питання, він визначає, що кожен раз, коли він приходить додому, він сідає на диван, дивиться телевізор, а на роботі весь день дивиться на годинник, п’є каву і чекає, коли можна буде піти додому. Як ви думаєте, діючи так і далі, він зможе вирости посадово і фінансово? Навряд чи. Це проблеми поведінки і вибору, другий і третій рівні піраміди. Його фінансовий стан безпосередньо залежить від того, що він робить для його поліпшення і які рішення приймає. Розуміючи це, можна скласти план дій, який приведе вас до бажаного результату.

Працюючи з пірамідою Ділтса, не обов’язково аналізувати її всю, від першого ступеня до останнього. Можна обмежитися лише тими, які відносяться безпосередньо до вашої проблеми. Але, якщо ви вирішите пройти всю піраміду – це буде дуже хорошою вправою для розуміння загальної картини того, як ви живете.

Піраміда Ділтса – відмінний інструмент, який дозволяє проаналізувати те, що відбувається у вашому житті, зрозуміти, що не дає вам просунутися далі, досягти бажаного і почати рух в сторону бажаних змін!

Адже мало постійно думати про те, що все не так, все неправильно, погано, непоправно! Важливо проаналізувати, що ви робите для цього або для того, щоб щось змінилося, як ви приходите до певних рішень у вашому житті, чому вам важливо вірити саме в це і як це пов’язано з вашим ставленням до себе.

Зумівши дати відповіді на кожному з етапів, ви прийдете до розуміння, що вас гальмує на шляху до вашої мети, чому нічого не змінюється і де захований ресурс, який допоможе розпочати новий шлях до омріяного і бажаного!

Джерело https://psyhosoma.com/uk/piramida-diltsa-te-shho-vi-mayete-vasha-zasluga/