ЧОМУ ДИТИНА “НЕ ЧУЄ”: УВАГА ЧИ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ?

Батьки часто скаржаться:

«Я їй кажу — а вона ніби не чує»

«Десять разів повторюю одне й те саме»

«Дитина дивиться на мене і мовчить»

«Вона ніби у своєму світі»

І перша думка дорослого: “ігнорує”, “вперта”, “робить назло”.

Але дуже часто причина зовсім інша. У дошкільнят «не чує» може означати: нервова система перевантажена або увага не справляється.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ?

Дитина може фізично чути звук, але мозок не встигає:

- обробити інформацію;

- зрозуміти сенс;

- переключитися з гри;

- виконати інструкцію.

І тоді ми бачимо ефект “глухоти”, хоча слух нормальний.

КОЛИ ЦЕ ПРО УВАГУ?

Якщо дитина:

- легко відволікається;

- не доводить справу до кінця;

- постійно перескакує з гри на гру;

- не може слухати довгі пояснення;

- часто губить речі;

- перебиває, не чекає своєї черги;

- “зависла” на мультиках і не реагує.

Це може бути вікова незрілість уваги (норма для дошкільника) або її слабкість.

КОЛИ ЦЕ ПРО ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ?

Якщо “не чує” з’являється:

- після садочка/школи;

- у шумних місцях;

- під час втоми;

- коли дитина голодна або не виспалась;

- після гаджетів;

- у період стресу (переїзд, хвороба, конфлікти).

Тоді мозок працює в режимі виживання і захисту. Дитина не ігнорує. Вона “відключається”, щоб не перевантажитися ще більше.

ТИПОВІ ОЗНАКИ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ

- дратівливість;

- часті істерики;

- різкі перепади настрою;

- дитина “завмирає”, дивиться в одну точку;

- не переносить гучні звуки, світло;

- скарги на головний біль, живіт;

- поганий сон;

- багато рухається, але ніби хаотично.

ЯК ДОПОМОГТИ, ЯКЩО ДИТИНА “НЕ ЧУЄ”?

1. Спочатку — контакт, потім слова. Підійдіть ближче.

Доторкніться до плеча. Подивіться в очі. І тільки тоді говоріть.

2. Говоріть коротко. Довгі пояснення дошкільник “не тримає”.

Замість: «Скільки разів казати, прибери іграшки, бо…».

Краще: «Прибираємо кубики. Потім вечеря.».

3. Давайте одну інструкцію за раз. Дошкільник не обробляє одразу 3–4 завдання.

Не: «Одягайся, збирай рюкзак і бери взуття»

А: «Одягай футболку» (потім наступний крок)

4. Після садочка — пауза. Дитині потрібен час "перезавантажитися”.

20–40 хвилин спокою:

- перекус;

- вода;

- тиша;

- вільна гра;

- обійми;

- прогулянка.

5. Менше стимулів — більше стабільності.Якщо дитина перевантажена:

- зменшити гуртки;

- обмежити гаджети;

- більше сну;

- більше прогулянок;

- більше ритуалів.

6. Перевірити фізіологію. Іноді причина проста:

- дитина не чує через отит;

- аденоїди;

- проблеми зі слухом;

- хронічна втома.

Якщо сумніви є — краще проконсультуватися з лікарем.

Дитина “не чує” не тому, що не поважає вас. А тому що її мозок ще не завжди може керувати увагою і витримувати навантаження.

Найкраще, що ви можете зробити — не кричати, а допомогти нервовій системі відновитися. Бо дитина, яка в ресурсі, чує набагато краще.

#дитячийпсихолог

 Що стоїть за агресією підлітка

"Я не злий. Мені боляче."

Що стоїть за агресією підлітка — і як діяти батькам

Підліток кричить. Зривається. Грубить. Зачиняє двері з гучним «залиш мене в спокої».

І в серці батьків — біль, розгубленість, образа.

Хочеться запитати: “Що з тобою трапилось?”

А насправді краще спитати: “Що ТИ зараз проживаєш?”

Бо агресія — це не зіпсований характер. Це біль. Це захист. Це емоційна анестезія.

Чому підлітки вибухають?

У 12–17 років тіло і психіка перебудовуються з шаленою швидкістю.

Гормони, тиск однолітків, страх бути не таким, як всі. Сором, вразливість, самотність, провина.

Але замість сказати:

"Мені страшно. Я себе ненавиджу. Я не справляюсь."

— підліток кидає телефон, штовхає двері, кусає словами.

Бо агресія — єдине, що дає відчуття сили, коли всередині — хаос.

Як батьки зазвичай реагують:

«Не смій зі мною так розмовляти!»

«Як ти можеш себе так поводити?!»

«Поки не заспокоїшся — навіть не підходь!»

Ці фрази лише підсилюють відчуття самотності.

Бо глибоко всередині — дитина кричить не на вас. Вона кричить: "Побач мене! Почути мене! Втримай мене!"

Що справді працює:

5 фраз, які допомагають прожити агресію:

1. "Я бачу, що тобі дуже важко. Я поруч."

(Дає безпечну опору без тиску.)

2. "Ти маєш право на злість. Давай подумаємо, як випустити її без шкоди."

(Нормалізує емоцію, дає рамки.)

3. "Я витримаю тебе з твоїми емоціями. Ти не один."

(Знімає страх бути покинутим.)

4. "Давай зробимо паузу. Я нікуди не йду. Я просто поряд."

(Вчить робити паузу без відмови від стосунків.)

5. "Я бачу твою злість, але ще більше — бачу тебе. І люблю тебе навіть зараз."

(Це те, що підліток ніколи не скаже, що потребує — але дуже чекає.)

Головне не “виправити” агресію.

Головне — витримати контакт.

Бо агресія — це не відсутність любові до вас.

Це крик:

“Я не впораюсь. Покажи, що зі мною все ще можна бути.”

І коли ви залишаєтесь поруч, коли витримуєте —

ви не просто допомагаєте дитині.

Ви закладаєте базу її психічної стійкості на все подальше життя.

Джерело Дитячий психолог

 Серце шалено б’ється, бракує повітря, а в голові крутяться думки про смерть або втрату свідомості — і це лякає ще більше.

Джерело Психічне здоров`я для України

 Чи траплявся у вашої дитини мелтдаун — стан гострого нервового перевантаження? Батьки часто плутають його з тим, що ми називаємо істерикою, адже ззовні вони схожі: сльози, крик, невербальна агресія. Але працюють зовсім по-різному

Так звана істерика виникає в дитини через те, що вона ще не вміє виражати власні емоції. Це може статися через відмову купувати іграшку, заборону лізти на дерево чи необхідність робити домашнє завдання.

Мелтдаун відбувається, коли мозок дитини перевантажений інформацією і вже не може справлятися з емоціями. Коли багато звуків, кольорів чи емоцій. Це особливо типово для дітей з РДУГ та РАС.

Істерику не варто зупиняти, даючи дитині бажане — натомість спробуйте спокійно проговорити з дитиною ситуацію. А от у випадку мелтдауну важливо ще дати дитині спокійний тихий простір. Саме тому батькам важливо вміти відрізняти перше від другого.

Джерело Голоси дітей

 

Девіантна поведінка: патологія чи відхилення?

Погляд психолога

Девіантна поведінка — це не психічна патологія, а форма поведінки, що відхиляється від загальноприйнятих соціальних норм, правил і очікувань.

Вона може проявлятися агресією, порушенням дисципліни, конфліктністю, втечею з дому, залежною поведінкою, правопорушеннями або іншими вчинками, які завдають шкоди дитині чи оточенню.

З психологічної точки зору девіантна поведінка не є діагнозом. Найчастіше вона є сигналом про внутрішній емоційний дискомфорт, незадоволені потреби або труднощі адаптації.

Через свою поведінку дитина може повідомляти про пережитий стрес, сімейні конфлікти, булінг, відсутність підтримки, почуття самотності чи нерозуміння.

Водночас у деяких випадках девіантна поведінка може бути пов'язана з психічними або нейророзвитковими розладами, але сама по собі вона не означає наявність психічного захворювання.

Саме тому важливо не поспішати з висновками, а провести комплексну психологічну оцінку, а за потреби — консультацію психіатра чи інших фахівців.

Що важливо пам'ятати?

Не засуджуйте дитину — намагайтеся зрозуміти причини її поведінки.

Поведінка — це часто спосіб повідомити про внутрішній біль або потребу в допомозі.

Покарання без з'ясування причин рідко дає позитивний результат.

Найефективнішими є підтримка, довірливі стосунки, чіткі межі та своєчасна допомога фахівців.

Висновок психолога: Девіантна поведінка — це насамперед відхилення від соціальних норм, а не патологія.

Вона потребує не осуду, а уважного аналізу причин, комплексної допомоги та професійного психологічного супроводу. За своєчасного втручання більшість проявів такої поведінки успішно коригуються.

Джерело Психологічна підтримка

 

 

Вправа «Кола довіри».

Спробуй зробити маленьку, але потужну вправу. Вона допомагає знайти внутрішню опору через зовнішній ресурс.

Алгоритм роботи:

Візьми аркуш. Намалюй 4 кола — одне в одному

У центрі — впиши своє ім’я. Це твій простір, твоє «я».

У другому колі — найближчі. Ті, кому можеш відкрити душу. Хто є.

Третє коло — добрі знайомі, друзі, люди, з якими тобі затишно, навіть якщо не так часто бачитесь.

У четвертому — ті, хто не дуже близько, але можуть підтримати у конкретний момент.

За межами кола — фахівці, служби, групи підтримки. Вони не завжди особисті, але можуть бути дуже цінними.

Коли подивишся на ці кола, задай собі кілька питань:

Хто в моєму житті — мій ресурс?

Кому я довіряю?

Чи хочу когось наблизити?

А, можливо, вже час когось відпустити?

Ця вправа — про турботу про себе.

Про право мати підтримку.

Про вибудовування внутрішнього світу, де є місце і для тебе, і для тих, хто поруч по-справжньому.

Джерело:МПАПМ