Вперті, зухвалі, нікого не слухають і нічого не хочуть робити — так батьки часто описують своїх дітей-підлітків. Як пережити складний тинейджерський вік і стати для дитини не ворогом, а підтримкою?

1. Діти вказують на наші слабкі сторони

Подумайте і випишіть на аркуші три риси характеру вашої дитини, які вас дратують. Можливо, ви напишете: забудькуватий, безвідповідальний, впертий, неуважний, апатичний. А тоді запитайте себе: чиї це риси характеру — дитини чи ваші? Якщо чесно дасте собі відповідь на це питання, то зрозумієте, що підлітки своєю поведінкою кричать батькам про те, де в них слабкі сторони.

2. Діти тренують в батьках терпіння

Усі діти тренують в батьках терпіння. Чи знаєте ви хоч одного олімпійського чемпіона чи видатну людину, яка досягла успіху без терпіння? Так от, наші діти-підлітки вірять у нашу геніальність і тренують нас, тоді як ми, дорослі, щодня сумніваємося у собі. Тобто, наші діти все почули з першого разу, але удають, що не чують, щоб ми з вами досягли успіху. Подумайте, що, окрім терпіння, розвиває в вас ваша дитина. Можливо, це фантазія, креативність, наполегливість. Та головна риса, в якій дитина нас тренує, це саме те, що допоможе батькам як парі досягти щастя і гармонії.

3. Ваші діти нічого вам не винні

Чи ходили ви коли-небудь у дитячий будинок або спілкувалися з дітьми з інвалідністю? Що ви відчували? Вам, напевно, було складно, ви співпереживали, ваше серце відкривалося. Я часто ходила зі своїми студентами в сиротинці проводити арт-терапію, і точно знаю, що там хочеться всиновити кожну дитину. А що відбувається, коли ми приходимо додому? Вимоги до власних дітей — ти зробив уроки? Чому в кімнаті не прибрано? Чому в планшеті сидиш? Ми поводимося зі своїми дітьми так, ніби вони нам винні. Коли ми відкриваємо серце до інших дітей і закриваємо його для своїх, наші рідні діти починають хворіти, у них стаються проблеми. Любіть своїх дітей, поки вони здорові, щасливі, хай навіть трохи неслухняні. Запам’ятайте: коли ми кричимо на дітей, вони відчувають це так, ніби їх здали в дитбудинок — вони в цю мить є непотрібними.

4. Відкрийте серце

Чи бувало таке, що слухаєте свою дитину і думаєте: що за дурниці ти несеш? Коли вам здається, що ваша дитина каже маячню, це означає лише те, що ваше серце в цю мить закрите. Пригадайте, як ви реагуєте, коли повну нісенітницю лепече немовля? Ви милуєтеся, захоплюєтеся цим лепетанням. Так само з емпатією і терпінням ми сприймаємо слова дуже старенької бабусі, адже розуміємо і поважаємо її вік. І тільки коли приходить додому наш підліток і починає верзти дурниці, ми закриваємо серце і починаємо його сварити. Щоразу, коли ви думаєте, що ваша дитина каже нісенітницю, вийдіть у ванну чи коридор, подихайте на самоті і зробіть свою роботу — відкрийте серце до своєї дитини. Те, що може здаватися дурницею для вас, для дитини може бути страхом висловитися, невмінням розповісти — чим завгодно, тільки не маячнею.

5. Бачити підлітка, а не проблему

Запитайте себе: ви бачите свою дитину-підлітка чи проблему? Уявіть, як живеться людині, коли помічають не її саму, а лише негаразди, пов’язані з нею: не робить, не слухає, не відповідає, не спить, сидить у гаджеті, має цигарки в кишені тощо. На батьківських зборах часто прошу батьків назвати три хороші риси своїх дітей. Багатьом стає соромно — бо раніше вони про це думали і хорошого у своїх підлітках не помічали.

6. Дитина перевіряє вас на здатність любити

Усі батьки хочуть, щоб їхні діти їх прославляли: щоб дітей хвалили, а батьки отримували грамоти і подяки за виховання. Коли ж дитина створює проблему, то дитина просто перевіряє вас на здатність любити її. У такі миті ви повинні бути вдячні своїй дитині, що маєте шанс відкрити серце і навчити дитину робити те саме.

7. У найгірші моменти життя підлітка беріться не за ремінь, а за п’ять пальців

Ми звикли карати дитину, коли вона бешкетує, і хвалити, коли поводиться добре. Але є особливі випадки, коли ваш підліток накосячив дуже сильно. У такий кризовий момент треба використати практику «5 пальців»: берете п’ять пальців і затуляєте собі рота, а тоді швидко і міцно обіймаєте дитину. Чому це важливо? Дитина і без ваших нотацій знає, що вчинила погано. І ось у цей момент, коли ваш підліток зробив найбільшу дурницю в житті, він отримує досвід, що його не карають, а приймають, пробачають і дають підтримку. І колись пізніше, коли батьків уже не буде поруч, він знову зробить щось складне і можливо погане, і тоді він пригадає цей досвід: не карати себе, а дати собі підтримку. Так ви навчите дитину любити себе в час, коли найменше цього заслуговуєш.

8. Хваліть за дії і стосунки

Для виховання в дитині чоловічих якостей хваліть за дії: класно, що ти записав відео, класно, що ти приніс цю книжку, класно, що ти написав пост. Хвалити за конкретні дії — це ініціювати розвиток впевненості у собі, напористості.

9. Відмовтеся від думки, ніби ви знаєте, як краще для вашої дитини

Коли дитині виповниться 8 років, почніть запитувати: як ти вважаєш, як краще зробити? Що раніше ми почнемо радитися зі своїми дітьми, то більше відповідальності вони на себе братимуть. І якщо дитина каже, що треба ще посолити суп, а ви знаєте, що не треба, то таки візьміть і пересоліть, і всі його з’їжте. Для дитини це означатиме, що її приймають. Можете один раз на тиждень записувати на диктофон, що каже вам дитина. Ви почуєте: посидь біля мене, допоможи мені, поїж зі мною. Дитина точно розкаже вам, як хоче, щоб з нею поводились і до неї ставились.

10. Навчіться слухати мовчки

Опануйте техніку коучингового слухання: дитина вам розповідає, а ви мовчки слухаєте і жестами показуєте, що чуєте і розумієте. Не ставте питання для уточнення, не ведіть дитину за своїми думками, не перетворюйте розмову на розпитування. Дитина розкаже лише те, що вважає потрібним і важливим розказати, а ви довіряйте тому, що дитина розповіла вам найважливіше про себе. Так ви покажете своє прийняття її. І коли пізніше настане період «секретиків», підліток не боятиметься поділитися. А потім настане момент, коли дитина запитає: а як у тебе минув день? Ось тоді ви розкажете про себе.

За матеріалами книги Олени Тараріної «Бути собою. 10 гаджетів для щастя»