понеділок, 21 квітня 2025 р.


Формування адекватної самооцінки дитини.

Самооцінка є однією з найважливіших характеристик особистості. Через ставлення до себе людина сприймає і інших людей, і весь навколишній світ. Цікаво, що самооцінка починає формуватися вже в дуже ранньому віці - в 3-4 роки, тому це питання ніяк не можна залишити без уваги.

Роль і складові самооцінки

Дорослі часто применшують значення самооцінки в житті дошкільняти, помилково припускаючи, що в цей період важливіше отримувати знання і освоювати навички, які знадобляться в школі. Однак саме самооцінка багато в чому визначає і соціалізацію дитини в колективі, і її активність і амбіції.

Психологи виділяють дві складові самооцінки - інтелектуальну і емоційну. Інтелектуальна частина являє собою результат самоаналізу, визначення своїх слабких і сильних сторін, порівняння з оточуючими і їх здібностями. Емоційна складова формується під впливом думки членів сім'ї, друзів, викладачів і т. д. У дітей до 6 років домінує емоційний компонент, тому ставлення батьків до успіхів, здобутків, поведінки дитини в цей час надзвичайно важливий.

Самооцінка складається, по-перше, під впливом тих оцінок, які дають людині інші люди. Людина схильна оцінювати себе так, як, на її думку, вона оцінюється оточуючими. Зневага до такого роду «зовнішньої» оцінки рідко буває щирою, людина так чи інакше її враховує. По-друге, самооцінка формується в результаті зіставлення образу реального «Я» (якою людина бачить сама себе) з образом ідеального «Я» (якою людина бажає себе бачити). Високий ступінь збігу між цими утвореннями відповідає гармонійному душевному складу особи. Самооцінка залежить також від того, якою мірою людина відчуває себе таким, що належить до значущої для нього соціальної групи.

Для дитини 3-6 років найбільш авторитетною, як правило, є оцінка мами і тата. Проте, діти прислухаються і до слів інших людей - дітей в дитячому саду, вихователів, бабусь і дідусів, учителів і т. д. Нерідко критика оточуючих призводить до того, що у дитини формується занижена самооцінка, яка змушує її сумніватися в своїх здібностях . Або, навпаки, надмірна любов друзів і родичів переконує дитину в її винятковості і досконалості. Завдання батьків - вибудувати виховання таким чином, щоб похвали і критика на адресу дитини сприяли адекватному розвитку самооцінки.

Зробити це допоможуть прості правила поведінки в сім'ї:

1.Показуйте  дитині , що її люблять такою, якою вона є , а не за якісь досягнення.
2.Ніколи не говорить дитині ,що вона гірша за інших.
3.Чесно й терпляче відповідайте на будь-які  її запитання (враховуйте вік дитини) .
4.Щодня знаходьте час, щоб побути наодинці зі своєю дитиною.
5.Учіть дитину вільно спілкуватися як з однолітками , так  і з  дорослими.
6.Постійно говоріть,що ви пишаєтеся своєю дитиною .
7.Будьте чесні в оцінках своїх почуттів до дитини .
8.Завжди говоріть  дитині правду.
9.Оцінюйте тільки вчинки дитини,а не її саму.
10.Не домагайтеся успіху силою . Примус – найгірший варіант морального виховання . Примус у сім’ї порушує  особистість  дитини .
11.Визнайте право дитини на помилку .
12.Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів .
13.Дитина ставиться до себе так , як ставляться до неї дорослі .
14.Ставте себе на місце своєї дитини , і тоді ви краще зрозумієте ,як її виховувати .                                                                                                      15.Залучайте дитину до повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

16.Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
17.Заохочуйте  в дитині ініціативу.
18Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте уголос свої можливості й результати справи.
19.Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

20.Правильно хваліть (не просто одним словом, а описуйте те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів).

21.Визнавайте право власності дитини та питайте дозволу, якщо берете її речі.

22.Давайте вибір і можливість дитині брати на себе відповідальність.  23.Привчайте дитину до самостійності.

24. Питайте пораду у дитини.

25. Говоріть з дитиною про її почуття.

26.  Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. 

27.  Адекватно реагуйте на невдачу дитини. 

28.  Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте дитину.

29. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. 

Загалом, у родині слід створити доброзичливу атмосферу, де цінуються чесність, старання і підтримка один одного. Пам'ятайте, що діти з адекватною самооцінкою швидше вливаються в колектив, легше переживають невдачі і охочіше рухаються до поставленої мети.

 

Посилання на використані джерела:

 

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0

https://satanivska-gromada.gov.ua/poradi-dlya-batkiv-14-47-46-10-11-2016/

https://dytpsyholog.com/2015/11/03/%D1%8F%D0%BA-%D1%81%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8-%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BD%D1%83-%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BE%D1%86%D1%96%D0%BD%D0%BA%D1%83-%D1%83/

https://dity.in.ua/statti/rozvitok-i-vikhovannya/yak-dopomogti-ditini-pravilno-formuvati-samoocinku

 Джерело https://vseosvita.ua/library/formuvanna-adekvatnoi-samoocinki-ditini-505855.html

вівторок, 15 квітня 2025 р.

«Просто перенеси пакунок — заплатимо 3000 $. Ти ж не слабак?»

Дедалі частіше ми бачимо випадки, коли російські спецслужби вербують українських підлітків через інтернет. Обіцяють легкі гроші, «дорослі» завдання й «важливу місію», а потім дистанційно підривають своїх агентів.  

Нещодавній вибух в Івано-Франківську, де один завербований ворогом підліток загинув, а інший утратив ноги, показав: ми мусимо діяти на випередження❗️

Щоб допомогти батькам і вчителям захистити молодь, Голоси дітей розпочинають серію навчальних дописів про вербування підлітків і те, як вберегти їх від можливого впливу. 

Якщо ж ви помічаєте тривожні зміни в поведінці дитини, звертайтеся по консультацію до наших спеціалістів: 
📞 0800 210 106 (безоплатно)








 Чому діти брешуть?

Розглядаємо причини, наслідки та способи боротьби з дитячою звичкою говорити неправду.

Батьків, педагогів часто мучить питання – чому дитина бреше? Що її до цього спонукає? Часто дитяча брехня захоплює дорослих зненацька.

Діти брешуть з тих же причин, що і дорослі: аби їх прийняли у компанії, аби отримати увагу, певний статус, завдати комусь болю, чи через страх наслідків викриття неправди.

Та брехня може стати поганою звичкою, бо діти ще не розуміють значення правди так, як її розуміють дорослі. Давайте разом розбиратися, чому ж діти брешуть.

1. Фантазія – не брехня

Один різновид брехні – це видавання бажаного за дійсне. Дитина може розказувати про поїздку в якесь цікаве місце, де вона ніколи не бувала, але хотіла потрапити. Інша дитина може повірити, дорослий, який знає правду, замислиться над тим, що стало поштовхом для такої поведінки. А діти створюють власну реальність, знаючи, що у них точно є вдячні слухачі.

Як стверджують психологи, цей етап мине в 7-9 років, бо в цей період образне мислення знижується, а однолітки стають менш довірливими. Використайте цей період для навчання. Якщо ви почули відверту брехню від дитини, будьте обережні у словах. Не опускайтесь до образ чи звинувачень, покажіть, що ви знаєте про брехню, але не сердитесь. Дитина так само вчиться, що не потрібно брехати. Якщо брехня є результатом прихованих бажань, поговоріть про те, як ці бажання втілити в життя.

Що стосується дошкільнят, вони часто не можуть чи не хочуть відрізняти правду від брехні. Для них Білосніжка, трансформери чи ніндзяго – реальні персонажі, які десь існують. До семи років не варто очікувати від дитини вміння відрізняти правду від фантазії. І не знищте в дитині потяг до фантазування, можливо, ви лишаєте світ без визначного письменника.

2. Вигадані персонажі як елемент реальності

«Хто розлив сік? Це зробило тигреня Макс, воно заходило в гості» – щось подібне можна почути від дошкільняти, адже вигадані персонажі для них так само реальні, як і живі люди. Їм подобається жити у власному світі. Цінуйте уяву дитини та насолоджуйтесь цим етапом, розвивайте дитячу фантазію (і свою власну). Дорослі часто вважають, що важливо, аби все спиралось на реальність, але це не завжди має сенс. Світ дітей – це не тільки те, що є насправді. Вони вигадують, бо це інколи допомагає впоратися з реальним світом, з цими дорослими реаліями, які так складно контролювати.

Якщо ви помітили, що дитина звинувачує уявного друга, запитайте про деталі. Так ви швидше дізнаєтесь правду. Разом з тим запитайте себе, чому малюк хоче, аби ви думали, що він цього не робив. Можливо, ви надто бурхливо реагуєте на різні ситуації?

3. Бажання порадувати

Діти часто брешуть, бо хочуть порадувати батьків. Якщо у них з’явиться відчуття, що сказане викликає позитивні емоції в оточуючих, то неправда вже не вважатиметься за чимось поганим. Вони часто роблять вибір на користь формування гарного враження зараз, забуваючи, що потім, коли брехня розкриється, ймовірніше за все буде покарання. Дитина робить це без злого умислу, бо хоче, щоб мама просто посміхнулась та сказала «дякую». З часом прийде розуміння, що така тактика не спрацьовує, тому потрібно відразу говорити правду, а ще краще – виконувати прохання.

4. Страх від очікування наслідків

Діти бояться бути покараними, тому брешуть. Страх стирає відчуття провини за сказану неправду. Особливо це актуально для родин, де практикують тілесне чи моральне покарання за провину. Діти, які бояться кари, скажуть усе, аби уникнути її.

Підозрюючи щось неладне, просто скажіть: «Обіцяю, що не буду сердитися за поганий вчинок». І дотримуйтеся свого слова, адже дитина вам довіриться. Слухайте спокійно, запитайте, чому так трапилось, і допоможіть виправити ситуацію. Поясніть, що ви можете розлютитися на брехню, а не на помилку. Кращий спосіб позбавити дитину звички обманювати – підтримувати, коли вона говорить правду.

5. Усвідомлена брехня

У певний момент періодична брехня може перетворитися на звичку. Дитина хоче надурити, її стосунки з оточуючими будуються на брехні. Основна причина такої поведінки – невдоволеність реальним життям та постійні побоювання реакції батьків (зазвичай малечу не хвалять у жодному випадку). Діти брешуть тому, що їх навчили, що вони погані. Найчастіше дитина бреше не тільки оточуючим, але й собі, і починає жити у власному вигаданому світі. У цьому випадку допоможе консультація сімейного психолога, бо потрібно, аби й батьки переглянули власну поведінку.

6. Бажання справити краще враження

Діти брешуть, бо хочуть справити враження на інших. Наприклад, син розкаже друзям, що на змаганнях пробіг швидше за інших, а донька розкаже батькам, що з математики отримала 12 балів, правда, вчителька записала їх у свій блокнот, а не в щоденник. Часто це відбувається задля маскування невпевненості. Спроба бути краще за своїх однолітків може стати причиною відвертої брехні чи перебільшеної правди.

Якщо ви спостерігаєте, що дитина бреше, аби справити враження на інших, попрацюйте над її самооцінкою. Та спершу поговоріть, до чого може призвести подібна поведінка. Також допоможіть налагодити контакт з однолітками без брехні. Хваліть за зусилля, а не за результат.

Що можуть зробити батьки та вчителі

Передусім важливо зрозуміти причину брехні. Немає жорстких рекомендацій, які стануть панацеєю в усіх випадках, проте є загальні рекомендації:

1. Якщо це брехня через брак уваги, то можна не робити акценти на ситуації, а одразу перейти до нейтралізації першопричини проблеми. Починайте працювати над підвищенням самооцінки дитини, спілкуйтеся з нею, покажіть її значущість.

2. Коли ситуація ускладнилась, але не є критичною, зробіть зауваження, типу: «Твоя розповідь звучить, наче казка. Може, ти розкажеш мені, що відбулося насправді?». У такий спосіб ви можете звернути увагу на поведінку дитини і спонукати її казати правду.

3. Серйозну проблему потрібно вирішувати більш радикально. Це актуально передусім для школярів старше 10 років. Дайте зрозуміти дитині, що брехня може призвести до поганих наслідків чи незначного покарання (не користуватися ґаджетами, не отримати частину кишенькових коштів тощо). Системна чи серйозна брехня тягне за собою більш серйозні покарання.

5. Влаштовуйте перевірку правдою. Якщо у класі трапилась якась оказія, і ви знаєте, хто винуватець, дайте можливість сказати правду, навіть якщо спершу була озвучена відверта брехня. Ефективно діє фраза: «Я вийду на 10 хвилин, а потім повернусь, аби озвучити те саме запитання. Якщо ви скажете правду, то проблем у вас не буде».

6. Налаштуйте дитину, нагадавши, що ніхто не ідеальний, всі помиляються. Але кожен може виправитися, зробивши вибір на користь правди.

7. Враховуйте особливості кожної дитини. Наприклад, учень з синдромом дефіциту уваги схильний до імпульсивних відповідей, які схожі на брехню. Дайте йому додатковий час, аби вони могли сформулювати нормальну відповідь. Така імпульсивність заважатиме і вдома, й у школі. Коли це стало перепоною навчанню, разом виробляйте повільніший темп роботи.

Також психологи рекомендують будувати довірливі відносини. Особливо актуально це у спілкуванні з підлітками. Чим старша дитина, тим гірші наслідки можуть бути у гіпотетичної брехні. Наприклад, ви знаєте, що ваш син чи донька пішли на день народження друга. І ви здогадуєтесь, що там буде алкоголь, хоча вас запевняли, що всі питимуть солодку воду. Уявіть, що підлітки пили спиртне і комусь стало погано, чи вони втрапили в халепу. У цій ситуації ви хотіли, аби дитина зателефонувала і попросила про допомогу, чи збрехала, лякаючись покарання? Побудова довірливих відносин вимагає часу, тому варто «починати з учора».

Чого робити не варто

Не називайте дитину брехуном, це жахлива помилка. Ця проста фраза може травмувати та мати погані наслідки. Якою б не була мотивація першої брехні, наступного разу в голові буде думка: «Мама все одно не повірить мені, навіщо говорити правду?». Це спричинить погіршення емоційного стану та може породити серйозні комплекси.

Це основне правило. З будь-якою ситуацією можна впоратися, варто приділити більше уваги дитині, адже у кожної неправди є своя причина, і дорослі мають її знайти, аби у майбутньому таке не повторилось.

Джерело https://naurok.com.ua/post/chomu-diti-breshut-ta-scho-z-cim-robiti

Що слід розказати дітям про мінну безпеку?


Після масованих обстрілів  знаходять вибухонебезпечні предмети та нерозірвані снаряди. Тож варто ще раз поговорити з дітьми про мінну безпеку. Зібрали правила, комікс та мультфільм про мінну безпеку

1. Не брати в руки знайдені предмети

Це може бути іграшка, мобільний телефон, ручка — начиненими вибухівкою можуть виявитися різноманітні предмети. Протипіхотні міни-«метелики» також можуть зацікавити малечу — незвичної форми корпус виготовлений з пластику і може бути різних кольорів. Потрібно пояснити дитині, що небезпечною може бути будь-яка знахідка. Як би не було цікаво, її не можна підбирати, адже шкода для здоров’я і навіть життя дуже серйозна.

2. Оминати снаряди, які не розірвались

Під час обстрілу деякі снаряди можуть не спрацювати одразу. Але вони готові вибухнути будь-якої миті. Те, що здається частиною, уламком — також може містити заряд і бути небезпечним. Не можна підбирати такі «трофеї».

Зображення: UNICEF

3. Не експериментувати з боєприпасами

Зазвичай, коли дорослі знаходять серійні міни, снаряди, гранати, то негайно викликають фахівців, які огороджують район і знешкоджують небезпечні знахідки. Натомість дітей природна цікавість спонукає до небезпечних експериментів. Вони можуть підкладати боєприпаси в багаття, випробовувати їх на міцність ударами, намагатися розібрати. Важливо пояснити наслідки таких дій.

У разі знаходження вибухонебезпечного пристрою заборонено:

  • наближатися до предмета;
  • пересувати його або брати до рук;
  • розряджати, кидати, вдаряти по ньому;
  • розпалювати поряд багаття або кидати в нього предмет;
  • приносити предмет додому.

4. Остерігатись бездоглядних речей

Вибухівку можуть помістити у звичайні портфелі, сумки, банки, пакунки і потім залишити в багатолюдних місцях. У такому разі важко відрізнити сумку з вибухівкою від такої ж сумки, залишеної забудькуватим пасажиром у громадському транспорті. Тому бездоглядні предмети в транспорті, дворі, магазині вимагають особливої уваги. Дітям до них не слід наближатись, потрібно повідомити дорослих, які передадуть інформацію поліції.

Орландо Блум, раніше відвідавши схід України, звернувся до дітей, що живуть у прифронтовій зоні, і закликав їх до безпечної поведінки Зараз ця інформація, на жаль, актуальна для всієї України.

Джерело https://osvitoria.media/opinions/shho-dityam-slid-rozkazaty-pro-minnu-bezpeku/