Як допомогти дитині подолати страхи та фобії

Деякі діти бувають надзвичайно чутливими. Їм потрібен час, щоб звикнути до нових обставин. Особливо зараз діти потребують нашої допомоги. Час від часу кожна дитина відчуває страх. Маленькі діти, досліджуючи навколишній світ, здобувають новий досвід і стикаються з певними труднощами або несподіваними обставинами, які можуть їх злякати. Це невід'ємна складова дорослішання й розвитку. Однак іноді дитина відчуває ірраціональний страх перед найнесподіванішими речами. Наприклад, боїться звуку сирени пожежної машини або швидкої допомоги, комах тощо.

Дитячі страхи – це поширене явище

Як стверджують психологи, 43 % дітей віком  6–12 років схильні боятися. Найпоширенішим у цьому віці є страх темряви, надто коли дитину залишають наодинці в темній кімнаті. Також діти часто бояться тварин, наприклад, великих собак, що голосно гавкають. Деякі діти бояться вогню, висоти або грози. Іноді діти, надивившись новин по телевізору або в Інтернеті, лякаються грабіжників, викрадення або війни, а зараз незрозумілого короно-вірусу Якщо дитина недавно пережила втрату або серйозну хворобу родича, її може охопити хвилювання про здоров'я близьких. Зазвичай ці страхи минають у підлітковому віці. Більшість із цих страхів не надто сильні і поступово згасають.

Що таке фобії

Іноді страхи так загострюються, що перетворюються на фобії. Це сильні й ірраціональні страхи, що заважають у повсякденному житті. Наприклад, страх шестирічної дитини перед собаками може викликати в неї настільки сильну паніку, що вона взагалі відмовлятиметься виходити надвір. У 10-тирічному віці дитина може бути так стурбована новинами поширення інфекції, що наполягатиме, щоб спати разом із батьками.

У деяких дітей у цьому віці виникає страх спілкування з людьми, яких вони зустрічають у повсякденному житті. Така сором'язливість може перешкодити дитині знайти друзів у школі або спілкуватися з більшістю дорослих, особливо незнайомими. Такі діти можуть навмисно уникати соціальних ситуацій (наприклад, Днів народження друзів), їм буває важко спілкуватися з будь-ким, крім членів своєї сім'ї.

Часто в дітей у цьому віці виникає страх ізоляції. Саме зараз потрібно підтримати дитину, знаходитись поруч (можна за допомогою телефонного зв’язку). Дитина повинна бути впевнена, що завжди може розраховувати на допомогу та захист. Така фобія може мати й фізичні симптоми, наприклад, головні болі або болі в животі. Усе це призводить до того, що дитина замикається в собі і стає пригніченою.

У віці 6–7-ми років дитина зазвичай уперше дізнається про смерть, у зв'язку з чим у неї може з‘явитися новий страх. Коли вона розуміє, що, в кінцевому підсумку, усі смертні – і її батьки, і вона сама – її занепокоєння може посилитися. У деяких випадках така заклопотаність смертю буває дуже болісною.

Як упоратися зі страхами й фобіями

На щастя, більшість фобій піддаються корекції. Фобії зазвичай не є ознакою серйозних психічних захворювань, що потребують тривалого курсу психотерапії. Але якщо занепокоєння дитини довго не минає й заважає їй насолоджуватися повсякденним життям, їй варто надати професійну допомогу психолога або психотерапевта, який спеціалізується на лікуванні фобій.

У ході корекцій фобій багато психотерапевтів пропонують дитині зустрітися з джерелом своїх страхів у безпечних дозах. Наприклад, якщо дитина боїться собак, терапевт може під час розмови показати їй фотографії собак або відео з ними, а потім – запропонувати дитині поспостерігати за собаками з вікна. Нарешті, психотерапевт може в присутності дорослих погратися декілька хвилин із маленьким цуценям. Після цього дитина почуватиметься набагато краще в присутності собак.

Цей процес називається десенсибілізацією: дитина поступово стає менш чутливою до джерела свого страху щоразу, коли стикається з ним і дитина перестане уникати ситуацій, які стали причиною її фобії. Хоча цей процес збоку виглядає як само собою зрозумілий, здійснювати його потрібно тільки під наглядом фахівця.

Іноді психотерапія допомагає дітям стати впевненішими й менш схильними до страхів. У стресових ситуаціях дитині можуть стати в нагоді дихальні вправи й техніки релаксації.

Як батьки можуть допомогти дитині

Розгляньмо декілька способів, як батьки можуть допомогти дитині впоратися зі страхами й фобіями:

·         поговоріть із дитиною про її тривоги і виявіть співчуття. Поясніть їй, що багато дітей має страхи, але з вашою підтримкою вона обов'язково навчиться давати їм раду;

·         не применшуйте страхи вашої дитини і не висміюйте їх, особливо в присутності її однолітків;

·         не примушуйте дитину виявляти хоробрість. Їй може знадобитися час, щоб упоратися зі своїми страхами. Крім того, ви можете ненав'язливо заохочувати її подивитися в очі страху й не уникати ситуацій, які її лякають. Головне – не наполягати на цьому.

Страхи – це нормальна частина життя дитини, реакція її психіки на реальну або уявну загрозу, джерело якої знаходиться в навколишньому світі. Тому батьки повинні підтримати дитину в таких ситуаціях. Розмовляючи з нею про її страхи, батьки повинні визнавати їх, але не посилювати й не применшувати. Заспокойте дитину й запропонуйте їй способи впоратися зі страхами. Довірливе спілкування та підтримка – ефективний метод боротьби зі страхами. Якщо це не допомогло, страх може перерости у фобію, і тоді кращим засобом допомоги буде залучення професіоналів.

 За матеріалами «Психологія дитини»

Індивідуальне навчання 1 клас

Розвиток мовлення

https://www.youtube.com/watch?v=AFH6ERb4Ygk&feature=youtu.be&fbclid=IwAR2KlstrwRw-m5gHNy-vYjVW03xagLKowBi4YTfu-q0K26BaVjhaaRSyTDc

Індивідуальне навчання 3 клас

Розвиток мовлення

https://www.youtube.com/watch?v=r_hgZHRgiAw
https://www.youtube.com/watch?v=1bm8kwKAu6Q
https://www.youtube.com/watch?v=_ceEQo8kJMs

Міжнародний день протидії булінгу відзначається у всьому світі сьогодні, 4 травня.

Булінг – це форма насильства у вигляді травлі, бойкоту, насмішок, дезінформації, псування особистих речей, фізичній розправі тощо. Це явище може мати різні форми та проявлятися у різних ситуаціях.

Булінг може бути:
☑Фізичний – штовхання, бійки, підніжки, нанесення тілесних ушкоджень тощо.
☑Економічний – крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей жертви, вимагання грошей тощо.
☑Психологічний – поширення образливих чуток, ігнорування, погрози, жарти, шантаж тощо.
☑Сексуальний – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомка відео у переодягальнях, сексуальні погрози, поширення образиливих чуток тощо.
☑Кібербулінг – приниження за допомогою інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, інтернету тощо (пересилка неоднозначних фото, обзивання телефоном, зйомка на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу, цькування через соціальні мережі).

За матеріалами ГО «Ла Страда-Україна»

https://www.youtube.com/watch?v=espwzDTLVkE

Індивідуальне навчання.

1 клас

Розвивати уявлення «Що відбувається в природі в різні пори року»

https://www.youtube.com/watch?v=MEipC8D1fpc
https://www.youtube.com/watch?v=mBDU8UwJdpM

Індивідуальне навчання 

3 клас

04.05. 2020р.

Корекція розвитку

Мета: розвивати мислення, увагу, дрібну моторику рук; вчити зосереджуватися на сприйнятті цілого, виокремлювати окремі частини цілого, розподіляти й переключати увагу; розвиток тактильних відчуттів, уміння зосореджуватися, передавати свої емоції; формувати пізнавальну активність.

1.                           Вправа «Привітання».

Мета:   закріпити вимову імен оточуючих

Інструкція: передаємо м’яч і запитуємо  ім’я оточуючихІ так кілька разів.

2.                      Вправа «Подорож по стежці» (Активаційний блок, тактильне середовище).

Мета: розвиток тактильних відчуттів, уміння зосереджуватися, передавати свої емоції.

Обладнання: сенсорна доріжка для ніг.

Інструкція: використовують  одну стежку (доріжку із слідами); дитина стає ніжками на стежину, визначає, що відчували  ії ноги, які почуття  переживала сама  дитина.

3.                           Вправа «Допомога».

Мета: розвиток дрібної моторики пальців рук.

Інструкція: допоможіть дитині зібрати гриби; покрокуйте пальчиками правої руки по доріжці до лісу; у кожного пальчика своя доріжка: великий і вказівний, вказівний і середній, середній і безіменний, безіменний і мізинець, великий і мізинець, великий і безіменний, великий і середній.

4.                      Вправа «Знайди фігуру»

Мета: розвиток розподілу уваги.

Інструкція: знайдіть таку саму фігурку, як запропонована.

5.                      Фізкультхвилинка.

https://www.youtube.com/watch?v=4g6Cd1X7lUU

6.                      Вправа «Загадкові малюнки»

Мета:  розвиток зорового сприйняття,  розвиток вміння виділяти об’єкти на підставі співставлення його з іншими.

Інструкція: знайдіть в кожній групі пару предметів, які підходять один одному; поясніть свій вибір.
https://www.youtube.com/watch?v=BXPc6IPb-4Q

7.                      Рефлексія заняття:

-  Що сподобалося сьогодні на занятті?

-  Що було важким?

Як допомогти дітям подолати гнів.

Дорослі не пропускають нагоди запевнити дитину, що сердитися — це погано. Так? І… помиляються! Краще навчіть дитину виражати свої негативні емоції у прийнятний спосіб, без шкоди для самої себе та оточення. Адже не секрет, що затамовані негативні почуття: гнів, злість чи обурення, все одно проявляються — рано чи пізно Гнів (він же несе обурення, лють, злість, ) є чи не найсильнішим негативним почуттям в емоційній палітрі людини. Він виникає у відповідь на обставини, що не до вподоби людині, стають на заваді досягненню цілей тощо. Коли людина злиться, у неї підвищується серцебиття, напружуються м’язи, дихання стає частішим.

Гнів — одна з базальних емоцій, фізіологічний механізм, що запускається у будь-якій ситуації, яка не задовольняє людину. Близькими до гніву емоційними станами, його похідними проявами є злість, сердитість та обурення. Хоча не варто однозначно стверджувати лише про негативний ефект гніву. Його закладено природою, аби в разі небезпеки людина могла захистити себе. Гнів мобілізує внутрішні сили організму. У складних ситуаціях така потужна емоція підбурює зробити рішучий крок, обстояти свої погляди, подолати труднощі.

У наші дні важко знайти батьків, які не турбуються про емоційне благополуччя своєї дитини. Це зрозуміло, адже одна з домінуючих поведінкових тенденцій серед сучасних дітей – це підвищення кількості випадків прояву агресії та гніву. Визнаємо ми це чи ні, але неухильний натиск сцен насильства по телебаченню, у відеоіграх, по Інтернету, у кіно, піснях і зі сторінок газет завдає нашим дітям величезної шкоди. У результаті величезна кількість дітей сприймають насильство як належне і вважають, що гнів – це єдиний спосіб вирішення проблем.
Але є й позитивні факти: діти можуть контролюватися свій гнів, оволодівши вмінням зберігати спокій!
Показуйте приклад дотримання спокою. Кращий спосіб навчити дітей впоратися із гнівом конструктивно – це показувати їм власний приклад. Тож використовуйте свій негативний досвід в якості «оперативного» уроку для вашої дитини. Наприклад, припустимо, що вам вам повідомляють інформацію, яка вас обурює. Вас переповнює почуття гніву, а поруч з вами стоїть дитина й пильно спостерігає за вами. Зберіть у кулак весь свій спокій і використовуйте цей випадок, щоб викласти вашій дитині негайний урок управління гнівом: «Я зараз дуже злий», – скажіть спокійним тоном, - пояснивши чітко подію, що вас роздратувала Потім запропонуйте спосіб заспокоїтись: «Я піду на прогулянку, це допоможе мені оволодіти собою й повернути контроль над емоціями». Тепер дитина буде копіювати й повторювати вашу модель поведінки.

Уникайте проявів гніву та зберігайте холоднокровність. Один з найскладніших моментів виховання – коли діти звертають свій гнів на батьків. Якщо ви не будете обережними, то виявите, що гнів дитини викликає у вас такі емоції, про наявність яких ви навіть не підозрювали. Будьте обережні: гнів перехідний. Для початку встановіть у родині правило: «У цьому домі ми вирішуємо проблеми лише тоді, коли спокійні й контролюємо свої емоції». А потім послідовно підкріплюйте це правило своїми діями.
Ось приклад того, як можна використовувати дане правило. Коли ваша дитина гнівається й вимагає швидкого вирішення своєї проблеми, можна їй сказати: «Мені потрібна перерва. Давай поговоримо про це пізніше», а потім спокійно вийти з кімнати й не відповідати на репліки дитини.
Розвивайте словник почуттів. Багато дітей проявляють гнів просто тому, що не знають інших способів вираження свого незадоволення або розчарування. Тупіт ногами, крики, лайки, бійки чи кидання речами можуть бути єдиним знайомим дитині методом демонстрації своїх почуттів. Ставити при цьому запитання «Скажи мені, що ти відчуваєш?» марно, адже вона не знає слів для опису своїх переживань! Щоб допомогти дитині висловити свій гнів, складіть разом з нею список слів, що характеризують різні почуття та емоції, скажіть: «Давай разом придумаємо слова, які ми могли б використовувати, щоб розповісти іншим людям, що сердимось», потім запишіть їх варіанти. Ось деякі з таких слів: сердитий і злий, засмучений і розлючений, роздратований і виведений із себе, розгніваний та обурений. Запишіть ці слова на аркуші паперу, повісьте його на стіну, і нехай дитина практикується в їх використанні. Коли ваша дитина розлючена, використовуйте слова, які вона могла б застосувати в реальному житті: «Схоже, ти дійсно лютуєш. Хочеш порозмовляти про це?» або «Ти, здається, роздратований. Можливо, тобі варто заспокоїтись?». Додавайте у ваш список нові слова, що описують актуальні емоції, у міру того, як вони будуть проявлятися протягом дня.
Створіть «плакат спокою». Існують десятки способів допомогти дітям заспокоїтись у той момент, коли вони тільки починають обурюватись. На жаль, багатьом дітям ніколи не надається можливість дізнатися про них. Діти потрапляють у неприємності тільки тому, що знають єдиний неналежний спосіб вираження свого гніву. Розкажіть дитині про більш прийнятний «замінник» небажаної поведінки. Ви можете намалювати великий плакат з переліком альтернативних можливостей проявити себе: піти, подумати у спокійному місці, бігати по колу, слухати музику, бити подушку, кидати м'яч у кошик, малювати, розмовляти з ким-небудь, співати пісню. Як тільки дитина вибере свій спосіб заспокоїтись, переконайте її використовувати цю ж стратегію кожного разу, коли вона починає гніватись.
Виробляйте в дитини здатність розпізнавати ранні попереджувальні сигнали. Поясніть дитині, що всі ми знаємо маленькі ознаки, що попереджають нас про те, що просто зараз ми починаємо сердитись. Ми повинні прислухатись до них, тому що вони можуть допомогти нам уникнути неприємностей. Потім допоможіть дитині визначити свої власні попереджувальні знаки, що сигналізують, що вона починає хвилюватись, такі як: «Я розмовляю голосніше, мої щоки червоніють, я стискаю кулаки, моє серце б'ється швидше, мій рот пересихає і я починаю частіше дихати». Після того як дитина дізнається про ці ознаки, почніть указувати їй на них щоразу, коли вона починає проявляти гнів. «Схоже, ти починаєш втрачати над собою контроль» або «Ти стискаєш кулаки. Ти відчуваєш, що починаєш сердитись?». Чим краще ми допомагаємо дітям визначати ранні ознаки гніву, тим легше вони заспокоюються. На ранніх стадіях стратегії управління гнівом є найбільш ефективними. Гнів росте дуже швидко, і чекати, доки дитина «розпалиться», щоби спробувати заспокоїти її, – це абсолютно даремний підхід.
Навчіть дитину стратегій управління гнівом. Дуже ефективний прийом, щоб допомогти дітям заспокоїтись, називається «3 + 10». Ви можете роздрукувати цю формулу на великих аркушах паперу й розвісити по всьому дому. Потім навчіть дитину правильно її використовувати: «Як тільки ти відчуваєш, що тіло посилає тобі попереджувальні знаки, що свідчать про те, що ти втрачаєш контроль над собою, зроби дві речі. По-перше, зроби три глибокі повільні вдихи». Покажіть це дитині: «Уявляємо, що ми піднімаємось на ескалаторі. На першій сходинці набираємо повні груди повітря й повільно піднімаємось угору. Тримаємо повітря, тримаємо! Тепер повільно їдемо вниз і так само повільно випускаємо повітря із грудей, повторюємо підйом і спуск тричі. Це цифра три з формули. Тепер повільно порахуй про себе до десяти. Ось і цифра десять. З'єднай їх разом, вийде «3 + 10», і це допоможе тобі заспокоїтись».
Висновок
Навчання дітей способів конструктивного управління гнівом – задача важка, особливо якщо до цього діти практикували тільки агресивні способи боротьби з ним. Дослідження свідчать, що на навчання нового типу поведінки дитини йде мінімум 21 день. Тому виберіть одну навичку, найбільш необхідну вашому сину або доньці, і акцентуйте на ній увагу по кілька хвилин щодня протягом принаймні 21-го дня! Крім того, вірогідність оволодіння новою навичкою підвищується, якщо дитина практикує один і той самий прийом знову і знову, і це, по суті, єдиний спосіб опанування будь-якої нової навички. Це також кращий спосіб зупинити неухильний натиск насильства й допомогти нашим дітям вести більш успішне мирне життя. Зміни у ваших силах!

За матеріалами «Виховання дитини»