Що таке піклування про себе?

Це те, на що ми виділяємо час, те, що ми робимо усвідомлено й зважено, те, що дає нам енергію. Піклування про себе - це свідомий вибір.

✍️ Пропонуємо до уваги техніку «5 запитань собі»

Дуже добре буде виділити трохи часу і прописати відповіді на усі запитання. Це сприятиме усвідомленню інформації і дозволить побачити картину в цілому. Якщо будуть виникати додаткові запитання – записуйте і їх та шукайте відповіді.

✅Що мені не приносить задоволення?

Складіть перелік того, що вам не подобається і чого ви не маєте бажання робити. Наприклад, не відповідайте на електронні листи та дзвінки після восьмої вечора, не погоджуйтесь на відвідини заходів, на які вам не хочеться йти, не вживайте їжу, яка здається вам не смачною.

✅Чи достатньо я сплю?

Визначте скільки часу вам потрібно для повноцінного сну. Що заважає спати стільки, скільки потрібно? Що ви можете зробити аби відновити баланс?

✅Коли в останнє я був у лікаря?

Хворобу легше попередити, ніж вилікувати. Навіть, якщо немає скарг, варто раз на рік відвідувати лікарів. Відчуття того, що все в порядку додасть сил на нові звершення.

✅За що я сьогодні вдячний?

Заведіть собі звичку перед сном подякувати собі щонайменше за три речі. Намагайтесь збільшувати цей перелік і доповнювати щодня. Згадуйте найменші дрібниці. Наприклад, за политі квіти, домовленість із дитиною про самостійне виконання домашнього завдання з математики, за прогулянку із собакою не 15 хвилин, а 25. Важливо помічати не тільки успіхи, а й помилки та кроки щодо їх подолання.

✅Чи можу я бути не ідеальним?

Дуже часто наші внутрішні перфекціоніст та відмінник вимагають майже неможливі речі: встигнути все і зробити це ідеально. Дозвольте собі думку, що посуд іноді може лишатись не вимитим, вечеря може бути не з трьох страв, а з однієї, речі у шафі можуть лежати не за кольором. Проте ви за цей час зробите собі манікюр, вип’єте смачного чаю, поспостерігаєте за природою за вікном.

І наостанок. 

Турбота про себе це не лише додаткове тістечко та гаряча ванна. Це те, що наповнює, відновлює, надихає. Це не коли ми намагаємось «виправити себе», а коли задовольняємо потреби.

 

Загальна характеристика темпераменту. Види темпераментів людини. Вплив темпераменту на діяльність та поведінку

Щоденні спостереження за людьми показують, що одні люди збуджуються сильно, діють енергійно, пристрасно, інші - слабко, неенергійно. Одні відзначаються врівноваженістю поведінки, діють стримано, не виявляють різко назовні своїх почуттів, інші ж при аналогічних обставинах одразу спалахують, діють порив часто, нервуються. Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються до змінених умов життя; інші ж цю зміну переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов.

Ці особливості людей виявляються в їх розумовій та практичній діяльності, причому виявляються досить рано: вже немовлята з різною активністю реагують на зовнішні подразники, характеризуються більшою чи меншою збудливістю. З віком ці особливості ускладнюються й певним чином змінюються, та все ж продовжують досить стійко характеризувати індивіда. Вразлива й легко ранима людина часто залишається такою до старості.

Такі індивідуальні особливості, що виявляються в динамічних проявах психіки людини отримали назву "темперамент".

Темперамент (від латинського tempero - змішую в належному співвідношенні) - індивідуальні особливості людини, що виявляються в певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і швидкості перебігу її психічної діяльності. (Г.С. Костюк).

І. Холеричний тип темпераменту:

1. Умовні (позитивні) рефлекси утворюються легко, відзначаються точністю іміцністю (залишаються стійкими при різноманітних умовах). Гальмівні рефлекси виробляються з труднощами. Зустріч двох протилежних процесів призводять до зриву нервової діяльності з боку гальмування - відмовляються працювати.

2. Характерна циклічність у діяльності і поведінці. Це пояснюється неврівноваженістю ВНД, що виявляється у переважанні збудливого процесу і недостатку гальмування

+ неврівноваженість кіркової і підкіркової діяльності (підкіркова діяльність не завжди регулюється корою). Неврівноваженість ВНД

+ неврівноваженість підкіркової і кіркової діяльності

> циклічність у діяльності і поведінці.

3. Характеризується підвищеною збудливістю і емоційною реактивністю. Холерик буває запальним, нетерплячим, різким у стосунках, прямолінійним, може довгий час невтомно працювати. Але прояви холеричного темпераменту залежать від спрямованості особистості; можуть по різному виявлятися в життєвих обставинах. У людей з серйозними позитивними інтересами емоційність та запальність знаходять свій вияв в ініціативних, енергійних та принципових діях. Там, де немає таких інтересів, підвищена збудливість може виявлятися в афективних переживаннях, роздратованості та нестриманості.

4. Вольові дії дуже поривчасті, якщо холерику цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення.

5. За спрямованістю - екстраверт, любить бути в центрі уваги, але в спілкуванні непоступливий, прагне, щоб усе було так, як він хоче. Має організаторські здібності.

6. Жвава міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення.

ІІ. Сангвінічний тип темпераменту:

1. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко, виявляються міцними і точними. Сангвініки легко збуджуються і так само легко гальмують свої дії, бажання. Швидке та легке утворення нових тимчасових нервових зв'язків сприяє легкій переробці інформації та рухливість динамічного стереотипу.

2. Завдяки пластичності, сангвініки дуже легко пристосовуються до нових умов життя, швидко знаходять контакт у стосунках з оточуючими людьми, у колі незнайомих людей почувають себе вільно, відрізняються товариськістю Серед товаришів веселі, життєрадісні, охоче беруть на себе організаторські обов'язки.

3. Характерна підвищена реактивність: сангвініки голосно сміються та бурхливо сердяться.

4. Безумовні рефлекси повністю регулюються у сангвініків функціонально сильною корою. Коркові реакції у сангвініків інтенсивні і звичайно відповідні силі подразників. Характерною для сангвініків є оптимальна взаємодія кори і підкірки, внаслідок чого вони легко контролюють свої емоції відповідно до вимог середовища. Настрій - здебільшого оптимістичний. Почуття виникають легко, і так само легко змінюються.

5. Гнучкість розумової діяльності дозволяє швидко схоплювати все нове, легко переключати увагу, засвоювати нові навички. Добре розвинене почуття гумору.

6. Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляються залежно від спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних глибоких інтересів у житті сангвініки можуть бути поверховими та легковажними.

ІІІ. Флегматичний тип темпераменту:

1.Умовні рефлекси утворюються дещо повільніше, ніж у сангвініка, але також є стійкими. Реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, тобто флегматики адекватно реагують на впливи середовища: слабкі подразники викликають слабку, сильні - сильну реакцію, але через свою інертність вони часто не встигають реагувати на швидкі зміни середовища. Б.М. Теплов: "Інертність нервової системи - це і малі показники швидкості в її роботі, і високі показники міцності окремих зв'язків та їх систем."

2. Нормальна взаємодія між кірковими і підкірковими процесами дає можливість флегматикам затримувати і регулювати безумовні рефлекси і емоції. Тому, у своїй поведінці, рухах, розмові, вони повільні та спокійні. При зустрічах з труднощами вони підвищують свою активність і усілякими способами намагаються подолати перешкоди.

3. Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків і холериків, але відзначаються силою, тривалістю і водночас стриманістю у своїх зовнішніх проявах, слабкою експресивністю. В звичайних умовах флегматики спокійні, рівні у відносинах з людьми, рідко "виходять з себе", не схильний до афектів, в міру товариський, не люблять марно базікати. Вони відзначаються великим терпінням і самовладанням, завдяки чому досягають високої продуктивності своєї роботи.

4. Флегматики точно дотримуються виробленого розпорядку життя, і тому ніщо не може відвернути їх від основної діяльності. Вони працюють зосереджено, наполегливо, вирізняються посидючістю. Увага - стійка, але спостерігаються труднощі із переключенням уваги.

5. За спрямованістю флегматики - інтроверти, тому важко сходяться з людьми, не мають потреби в нових знайомствах. Разом з тим їм властиві товариськість, рівне ставлення до інших людей.

IV. Меланхолічний тип темпераменту:

1. Слабкість як збудливого, так і гальмівного процесів означає, що умовні рефлекси є нестійкими і від зміни оточення легко гальмуються.

2. Реакції на подразники часто бувають неадекватні. У меланхоліків особливо послаблене внутрішнє гальмування з переважанням зовнішнього гальмування, отже, їм властиве легке відхилення уваги, низька комплексна реактивність, недовгочасне зосередження на об'єктах діяльності. Будь-який сильний вплив з боку оточуючих викликає у меланхоліка застійні гальмівні процеси.

3. Меланхоліки дуже вразливі люди, схильні до астенічних емоцій. Почуття їхні вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди з чутливою натурою.

4. Характерним є пасивно - захисний рефлекс, рефлекс природної обережності. Тому вони бувають надміру сором'язливими, замкненими, боязкими, нерішучими.

5. У звичному, спокійному, позитивно налаштованому середовищі меланхоліки почувають себе добре, виявляються прекрасними працівниками і успішно виконують життєві та робочі завдання.

6. За спрямованістю меланхоліки - інтроверти, що поєднується із низькою пластичністю, тому вони важко переживають зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюються. Не люблять нових знайомств і галасливих компаній, спрямовані на свої внутрішні переживання.

Описані типи темпераменту у чистому вигляді рідко трапляються у житті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів, тоді слід говорити про змішаний тип темпераменту.

         Успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту, оскільки в цьому разі йшлося б про "кращий" або "гірший" (тобто психологічно недоцільний) темперамент. Потрібно усвідомити, що відмінності в темпераменті - це відмінності не за рівнем можливостей психіки, а за своєрідністю її проявів. Кожний тип темпераменту має свої позитивні та негативні сторони, які виявляються в діяльності.

Джерело https://lcptodcz.lviv.ua/news/12-12-15-14-11-2019/

 

 

Поради психолога батькам

1. Непослух – єдине, що дитина може протиставити неправильному поводженню з нею.

2. «Проблемні», «важкі», «неслухняні» і «неможливі» діти, так само, як і діти «з комплексами», «забиті» або «нещасні» – завжди результат неправильно сформованих відносин у сім’ї.

3. Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінниця, помічниця і так далі, а просто так, просто за те, що вона є!

4. … чим більше дитину лають, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини – це зовсім не дресура. Батьки існують не для того, щоб виробляти у дітей умовні рефлекси.

5. Чим частіше батьки дратуються на дитину, зупиняють, критикують її, тим швидше вона приходить до узагальнення: «Мене не люблять».

6. …. дисципліна не до, а після встановлення добрих відносин, і тільки на базі їх.

7. Не втручайтеся в справу, якою зайнята дитина, якщо вона не просить допомоги. Своїм невтручанням ви будете повідомляти їй: “З тобою все гаразд! Ти, звичайно, впораєшся! »… Інша справа, якщо вона зіткнулася з труднощами, які не може подолати. Тоді позиція невтручання не годиться, вона може принести тільки шкоду.

8. Якщо дитині важко і вона готова прийняти вашу допомогу, обов’язково допоможіть їй. При цьому візьміть на себе тільки те, що вона не може виконати сама, все інше робить сама; у міру освоєння дитиною нових дій поступово передавайте їх їй.

9. Особистість і здібності дитини розвиваються тільки в тій діяльності, якою вона займається за власним бажанням і з інтересом.

10. Підліткова мода подібна вітрянці – багато дітей її підхоплюють і переносять в більш-менш серйозній формі, а через пару років самі ж посміхаються, озираючись назад. Але не дай Бог батькам в цей час увійти в затяжний конфлікт зі своїм сином або дочкою.

11. Дозволяйте вашій дитині зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності). Тільки тоді вона буде дорослішати і ставати «свідомою».

12. Посієш вчинок – пожнеш звичку, посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю! Можна висловлювати своє невдоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому.

13. Можна засуджувати дії дитини, але, не її почуття. Невдоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її неприйняття.

14. Небажана поведінка дитини є нормальна реакція на ненормальні умови життя.

15. Сувора мама емоційно відгороджена від дитини, принаймні, вона так відчуває.

16. Дайте дитині бути самою собою. Не підштовхуйте її весь час. Не читайте їй нотацій. Не намагайтеся її звеличувати.

17. Хіба не відомо, що спостереження за ходом власної діяльності заважає цій діяльності, а то і зовсім її руйнує? Стежачи за почерком, ми можемо втратити думку; намагаючись читати з виразом – перестати розуміти текст.

18. Самопізнання і самовиховання – це перший обов’язок батьків і вчителів, якщо вони претендують на виховання дитини. Без цієї особистісної роботи вони, замість того, щоб вводити дитину в культуру, навантажують її власними проблемами.

19. У всіх випадках, коли дитина засмучена, ображена, зазнала невдачі, коли їй боляче, соромно, страшно, коли з неї обійшлися грубо або несправедливо і навіть коли вона дуже втомилася, перше, що потрібно зробити – це дати їй зрозуміти, що ви знаєте про її переживання (або стан), «чуєте» її.

20. Не вимагайте від дитини неможливого або непідвласного віку. Замість цього подивіться, що ви можете змінити у своєму ставленні до її досягнень.

Джерело https://coma.in.ua/42675

 

 6 батьківських звичок,

які порушують емоційний контакт з дитиною

Емоційний контакт батьків і дитини - фундамент сімейних взаємин, на якому стоїть багатоповерховий будинок під назвою «виховання». У кожного з батьків є потенціал зробити цей фундамент міцним, але іноді контакт з дитиною втрачається. У нас є для вас гарні новини: навіть якщо контакт втрачено, його можна повернути. Як саме - розповідає психолог Анастасія Іванова.

Цей текст не розповість батькам про симптоми і ознаки порушення контакту, які можна побачити в дитині. Відповідальність за створення цього міцного зв'язку цілком віддано в руки батькам. Замість цього я розповім про батьківські помилки, які можуть призвести до втрати близькості з дитиною.

1. Ви звертаєте увагу на дитину тільки тоді, коли вона робить щось не так

Чомусь частіше помічається щось погане, а хороше сприймається як природне. Коли дитина щось упускає, ми відразу бачимо це і робимо зауваження, але от коли вона акуратно тримає предмет у своїй маленькій ручці, ми мовчимо або навіть не помічаємо.

Варто зрозуміти, що дитина запам'ятовує, що коли вона робить щось не так, батьки відразу звертають на неї увагу. Її висновок: помилка = увага. Кількість зауважень пропорційне прагненню дитини приховувати і віддалятися від батьків.

Рекомендація. Звертайте свою увагу на ту поведінку, яку хочете бачити знову. Рівняння просте: бачите позитивну поведінку - підкресліть її. Наприклад, так: «Мені подобається, коли я бачу, що ти граєш спокійно і зосереджено».

2. Ви не хвалите свою дитину

Швидше за все, зараз всі батьки подумають: «Та це не про мене, я завжди хвалю свою дитину». Хвалебні слова в дусі «молодець», «добре» і «супер» на сотий раз сприймаються дитиною як порожній звук. У такої похвали завжди є зворотна сторона - знецінення для дитини.

Ми ж говоримо про «якісну» похвалу, коли батьки уважні до дитини і бачать, що саме у неї добре вийшло. Хвалити треба за конкретну поведінку, адже таким чином ви розвиваєте в дитині впевненість у собі і здатність побачити результат своїх дій.

Рекомендація. Замініть слово «молодець» на фразу: «Мені подобається, як ти прикрасив цей будинок», кожен раз помічаючи деталь, яку ваша дитина зробила добре, навіть найменшу.

3. Ви не обговорюєте її та свої емоції

«Не плач», «не сумуй», «це дурниці», «з мамою все гаразд, просто в око щось потрапило» - саме такі фрази віддаляють дитину від батьків. Дитина відчуває, що її емоції не приймають, а батьки їй брешуть про свої. Який висновок вона може зробити? «Так, проявляти свої емоції погано, тебе не зрозуміють навіть батьки».

Говорити про свої емоції важливо, а дати можливість дитині розповісти про її біди без коментарів в стилі «не відчувай» - ще важливіше.

Рекомендації. Використовуйте позначення емоцій дитини. Якщо ви бачите, що вона сумує через сварку з друзями, ви можете сказати їй: «Це, мабуть, дуже сумно і неприємно - посваритися зі своїми друзями» або «Я бачу, що ти сумуєш». Таким чином ви говорите про те, що приймаєте її будь-якою, що відчувати - нормально. І нагадуєте, що ви - поруч.

4. Ви вважаєте дитину ще маленькою для того, щоб робити самостійний вибір

Анекдот: «Мамі холодно - одягни светр». Діти й справді краще знають, чого вони хочуть. Дитина може вибрати сама, які штани одягти, з ким грати, якими іграшками ділитися - цей список можна продовжувати ще дуже довго.

Пропонувати дитині вибір - значить розвивати її самостійність і відповідальність, будучи поруч як уболівальник, від якого вона відчуває підтримку. А ще ми всі, в тому числі і діти, маємо право на помилку. Вони мають право обрати не те, зробити висновок (не без допомоги батьків) і піти вибирати далі.

Рекомендація. Дайте дитині можливість вибрати і зіткнутися з наслідками вибору, підтримуючи тим самим самостійність. Бувають ситуації, коли можна запропонувати дитині «вибір без вибору», тільки одне з двох: «Ти будеш рис або пюре на вечерю?».

5. Ви використовуєте насильницькі методи виховання

Тіло вашої дитини - її священна територія з відповідними межами. Порушуючи його межі, ви показуєте їй свою неповагу до її особистості.

Бити, тягати, щипати, ставити на гречку - це неприйнятні методи виховання для дорослої людини, яка володіє мовою для вираження своїх думок. Батьки не мають права бити свою дитину, що б вона не зробила і якою б вона не була.

Рекомендації. Зробіть глибокий вдих-видих, дайте собі час заспокоїтися і подумати, як ви можете вплинути на поведінку дитини без використання насильства. Спокій, рівний тон голосу і вербалізація конкретної поведінки, яку ви хочете побачити, може допомогти вам в цій нелегкій справі.

6. Ви мало часу проводите разом

Сидіти поруч, втупившись у телефон, поки дитина збирає пазли - не рахується. Прийти до дитини, поки вона збирає пазли і зібрати їх за неї - теж не зараховується. У грі зі своєю дитиною ви можете її чогось навчити або навчитися самому, дізнатися, що цікаво вашій дитині і що її турбує.

Якісний час - це вміння слідувати ініціативі дитини в грі, щоб вона відчувала себе значущою, а в батьках побачила друга.

Рекомендація. Кожен день хоча б 10 хвилин приділяйте справжній грі. Нехай дитина обере її сам, а ви дотримуйтесь її ініціативи.

На закінчення хочеться сказати всім батькам, що діти потребують безумовної любові і прийняття. Не забувайте про важливість контакту, навіть якщо ви втомилися. Ви неодмінно впораєтеся з труднощами і збережете близькість з дитиною, якщо захочете.

Джерело "Дитячий психолог"

 

 Нічні жахи в дітей: поради батькам

Жахи – як і більшість снів – приходять на тій стадії сну, коли мозок дуже активний і сортує новий досвід і нову інформацію для вивчення й запам'ятовування. Яскраві образи, які обробляє мозок дитини, можуть здаватись такими ж реальними, як і емоції, які вони викликають.

Ця частина сну відома як фаза швидкого сну або фаза швидкого руху очей (ШРО-фаза/REM-фаза), для неї характерний швидкий рух очних яблук, який можна помітити під закритими повіками людини. Жахи, як правило, відбуваються у другій половині нічного сну, коли тривалість REM-фази більше.

Якщо розбудити дитину під час страхітливого сну, образи її сновидіння залишаються ще свіжими й можуть здаватись абсолютно реальними. Тому дитина пригнічена й відчуває природний страх, унаслідок чого й кличе батьків для захисту.

Приблизно з досягненням дошкільного віку діти починають розуміти, що жах – це лише сон, він не відбувається насправді, отже, не може нашкодити. Однак це знання не вберігає їх від почуття страху. Навіть старші діти відчувають себе наляканими і коли прокидаються від сну, сповненого жахів, їм потрібно, щоби батьки заспокоїли їх і допомогли знову відчути себе захищеними.

У більшості випадків жахливі сни приходять без жодної видимої причини. Іноді вони трапляються, коли дитина відчуває стрес або переживає якісь зміни в житті. Тривожні події або ситуації, такі як переїзд, перехід у нову школу, народження брата або сестри чи напружені стосунки в сім'ї, також можуть відображатись у тривожних снах.

Іноді нічні жахи є частиною реакції дитини на такі травмуючі події, як стихійні лиха, аварії або тілесні ушкодження. Для дітей з добре розвиненою уявою причиною нічного жахіття може стати читання страшної книги перед сном або перегляд фільму жахів.

Теми жахливих сновидінь зазвичай відображають те, що дитина переживає в цьому віці: боротьбу з агресивними емоціями, самотність або страх перед розлукою. Персонажами таких снів можуть бути монстри, бандити, тварини, уявні істоти, знайомі люди, знайомі місця й події, об'єднані незвичайним, часом зовсім нелогічним, чином.

Маленькі діти можуть бачити в жахливих снах, що їх поїдають, утрачають, переслідують або карають. Іноді нічний жах містить знайомі фрагменти подій і переживань дня, але зі страшним спотворенням. Дитина не може запам'ятати кожну деталь такого сну, але, як правило, пам'ятає деякі образи, персонажів чи ситуації та страшні моменти.

Стимулювання приємних сновидінь

Батьки не можуть запобігти жахливим снам, але можуть забезпечити дитині повноцінний нічний відпочинок, який сприятиме приємним сновидінням.

Щоб допомогти дитині розслабитись, коли настає час лягти в ліжко, та асоціювати сон з безпекою й комфортом, докладіть усіх зусиль, щоб діти робили таким чином:

- лягали спати і прокидались в однаковий час;

- заспокоювалися й засинали не поспішаючи, з почуттям безпеки й захищеності. Це може включати в себе прийняття ванни перед сном, ваші обійми, читання або тиху розмову про приємні події дня;

- спали в затишному ліжку, і це ліжко було б тихим і спокійним місцем для сну. У цьому можуть допомогти улюблена іграшка, пухнастий ведмедик, нічник або талісман – оберіг снів;

- не дивилися страшні фільми, телевізійні шоу та не читали страшні історії перед сном, особливо, якщо раніше ці фільми й історії вже служили причиною появи нічних жахів;

- знали, що жах не є реальністю, що це просто сон, і він не здатний заподіяти їм шкоди.

Після жахливого сну

Ось кілька способів того, як допомогти дитині прокинутись від сну, сповненого жахіть.

- Переконайте свою дитину, що ви на місці, поруч з нею. Коли дитина з почуттям страху прокидається від сну, ваша спокійна присутність допомагає їй відчути себе захищеною. Знання того, що батьки поруч, допомагає дитині зміцнити почуття власної безпеки.

- Поясніть дитині, що сталося. Нехай ваша дитина знає, що це був жахливий сон, і тепер все скінчилось. Ви можете сказати щось на зразок: «Тобі приснився поганий сон, але тепер ти прокинувся, і все добре». Переконайте дитину, що все страшне, що вона побачила в жахливому сні, не відбудеться в реальному світі.

- Запропонуйте спокій і захищеність. Продемонструйте дитині, що ви розумієте її почуття страху і вважаєте його абсолютно нормальним. Розкажіть, що всі люди бачать сни, іноді ці сни бувають страшними й можуть здаватись реальними, тому злякатися цілком природно.

- Застосуйте чарівництво. Магічна сила вашої любові й захисту може творити дива з дошкільнятами та дітьми молодшого шкільного віку, в яких у силу віку особливо розвинена яскрава уява. Ви можете примусити зникнути вигаданих монстрів за допомогою вигаданого «чарівного» спрея. Подивіться в шафу й під ліжко та переконайтесь у тому, що вони повністю «розчинились» у просторі.

- Підніміть дитині настрій за допомогою освітлення. Нічник (він може бути оригінальним, із зоряним небом тощо) або світло в коридорі можуть допомогти дітям відчути себе в безпеці, коли, готуючись до сну, вони опиняться у своїй затемненій кімнаті. Ліхтарик над ліжком також може бути ефективним знаряддям позбавлення від жахливих снів.

- Допоможіть дитині знову заснути. Запропонувавши дитині розраду, ви можете змінити її настрій. Щоб допомогти їй заснути, спробуйте ось що: дайте їй улюблену м’яку іграшку, запропонуйте ковдру, подушку, нічник, талісман – оберіг снів або приємну музику. Або обговоріть, які приємні сни вона би хотіла побачити. І, можливо, таке заспокоєння варто засвідчити поцілунком ручки й тихенько вийти з кімнати.

- Будьте хорошим слухачем. Досвітньої пори немає необхідності довго обговорювати жахливий сон дитини, просто допоможіть їй відчути себе захищеною, спокійною, у повній безпеці й готовою знову заснути.

Але вранці ваша дитина, напевно, захоче докладно розповісти вам про свій страшний сон. Уважно вислухайте її. Адже якщо розмовляти про нього, а можливо, навіть намалювати сон або написати про нього в денний час, багато страшних образів гублять свою силу. Ваша дитина може отримати задоволення, придумуючи нове, більш доречне закінчення свого страшного сну.

Джерело "Дитячий психолог"

 

 

Джерело "Дитячий психолог"

 Портрет у промінцях:

пізнаємо себе й своїх рідних

Це завдання сприятиме розвитку емоційного інтелекту, мовленнєвої культури дитини, усвідомленню індивідуальності, гідності й неповторності кожної людини. Дитині пропонується подумати про свої особисті риси й якості.

Слова-характеристики потрібно записати на сонячних промінчиках.

Також пропонується намалювати сонечка для своїх рідних і написати на промінчиках їхні характеристики. Це завдання допоможе дитині проаналізувати себе й своїх рідних, навчитися досліджувати й представляти інформацію про неповторність кожної людини, беручи до уваги зовнішність, поведінку, характер, уподобання.

Джерело "Розвиток дитини"

 Як підтримати вашу дитину у разі бомбардування 

Поради:  

Намагайтеся залишатися якомога позитивнішим. Діти сприймають те, що відбувається, виходячи з вашої поведінки. Вам не потрібно завжди залишатися "сильним"; ви й так робите все, що можете. Займайтеся самодопомогою, самоспівчуттям та висловлюйте позитивні емоції. 

  Обіймайте своїх дітей, якщо вони хочуть, і дозволяйте їм “притиснутися” до ваших колін.

  Співайте разом дитячі пісні. Це створює відчуття безпеки. 

  Уникайте відкритих конфліктів та конфронтації серед друзів та членів сім'ї. 

  Приймайте те, що відчуває ваша дитина, які б емоції вона не виявляла. 

  Чим більше ви отримаєте підтримки від інших, тим краще ви зможете допомогти своїм дітям.  Якщо ви вірите в Бога або якщо ви є духовною людиною, помоліться разом з вашою дитиною.  Не заохочуйте у своїх дітях почуття гніву або помсти. Це лише посилить тривожність вашої дитини. 

  Щодо підлітків, дотримуйтесь рівноваги між можливістю звернення до них як до дорослих (говорити правду, ділитися з ними своїми думками, покладати відповідальність), і можливістю звернутися до вас за підтримкою. 

 Способи зниження стресу: 

  Дихальні вправи: 

 o Запах квітів: Скажіть дитині, щоб вона собі уявила, що вона нюхає квітку, глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот. Також можна подумки уявити собі квітку. 

 o Маленький зайчик: Як зайчик у саду, запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот. 

 o М'яч для зниження стресу: Зробіть свій власний м'яч для зниження стресу, наповнивши тканину, пластикові пакети або повітряні кулі сухим просом або рисом). Стисніть м'яч, коли відчуєте стрес, щоб зняти м'язову напругу. 

  Вправи на позитивну уяву: 

 o Намагайтеся разом уявити безпечний простір, який би він не був. Нехай ваша дитина скаже, що вона бачить і відчуває у цьому місці. o Нагадайте дитині про позитивний минулий досвід, сім'ю та друзів. За можливістю:

  Намагайтеся задовольнити основні потреби (їжа, воду, одяг, підгузки, туалет). 

  Спробуйте встановити порядок дня. Щоденний розпорядок забезпечує стабільність та впевненість у тому, що хоча б щось постійне і під контролем.

  Уникайте показувати дітям графічні або звукові подробиці: у реальному житті, по телевізору, по радіо або по телефону. 

  Намагайтеся не налаштовувати дитину на певні почуття. Деякі можуть бути дуже стриманими і тихими під час нападів, інші можуть гніватися. Визнавайте та приймайте їх почуття. Рекомендації щодо тілесної безпеки: 

 • Покажіть дитині, як потрібно вкриватися, якщо поруч відбувається вибух: ляжте на живіт, закрийте вуха і злегка відкрийте рот. 

 • Якщо бомбосховища немає, краще знаходитись біля сходів будівлі та триматися подалі від вікон.

 • Нагадайте дитині, щоб вона не чіпала незнайомі предмети або руїни після вибуху, щоб уникнути контакту з вибухівкою. 

 • Потренуйтеся разом з дитиною: Що робити, коли відбувається активне бомбардування? Що робити після? Якщо є бомбосховища, тренуйтеся як добігти до бомбосховища. Створивши звичну реакцію у разі бомбардування, можна значно зменшити стрес і дати вашій дитині деяке відчуття контролю. 

 • Заведіть сумку на випадок, якщо потрібно терміново бігти з основними речами, які ви можете взяти з собою, коли будете рухатися в бомбосховище або підвал. Покладіть у сумку кілька невеликих іграшок, а також їжу, воду, підгузки, запасний одяг, телефон, документи, тощо. 

 Кун Севенантс, Доктор психологічних наук.

 ksevenants@unicef.org