Кібербулінг, або булінг в Інтернеті – це умисне цькування людиною або групою                         

людей певної особи в інтернет-просторі, як правило, протягом тривалого часу.                           

 Мета кібербулінгу різниться залежно від його форми, однак в будь-якому випадку                    

 вона пов’язана із завданням шкоди іншій людині – насамперед, психологічної,                             

однак шкода може бути й матеріальною або фізичною, якщо насильство з                                   

 онлайн-середовища перейде в реальну площину. 

Кібербулінг може проявлятися в таких  формах:

 - Нападки, постійні виснажливі атаки (англ. harassment) – найчастіше це залучення                     

повторюваних образливих повідомлень, спрямованих на жертву (наприклад,                               

сотні повідомлень, постійні образливі коментарі на сторінці жертви).

- Наклеп (англ. denigration) – розповсюдження принизливої/образливої неправдивої  

інформації про людину. Це можуть бути текстові повідомлення, фото, меми тощо.

- Публічне розголошення особистої інформації (англ. outing and trickery) – поширення 

особистої інформації, наприклад, інтимних фотографій, фінансового стану, хобі тощо 

з метою образити або шантажувати. 

- Самозванство (англ. impersonation) – це ситуації, коли одна людина видає себе за іншу, 

використовуючи пароль доступу до її акаунту в соціальних мережах, блогу, пошти, 

системи миттєвих повідомлень тощо, а потім здійснює негативну комунікацію.

- Хепі-слепінг (англ. happy slapping) – насильство заради розваги, наприклад, 

до такого виду насильства належать ситуації, коли хтось знімає на камеру 

телефона насильство, що коїться в реалії, для подальшого розповсюдження в інтернет-мережі. 

- Онлайн-грумінг – це побудова дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків 

з майбутньою жертвою з метою отримання її інтимних фото/відео. Зазвичай злочинці 

реєструються в соціальних мережах під виглядом молодих людей, адаптуючи свою сторінку 

під уподобання обраної жертви, чи налагоджують контакт в онлайн-іграх. 

- Онлайн-грумінг може тривати від одного вечора до декількох тижнів, перш ніж буде 

отримано перше фото, а далі починаються вимагання грошей, більш інтимних фотографій 

чи примушування до особистих зустрічей.

  Як впоратися зі щоденним стресом і тривогою в умовах невизначеності 

1️⃣ Прийняття ситуації та емоцій

Неможливо контролювати все, що відбувається. Зосередься на тому, що реально у твоїй зоні впливу. Запитай себе: «Що я можу зробити прямо зараз, щоб підтримати себе?». Прийняття не означає капітуляцію — це усвідомлення реальності.

Не борися зі своїми почуттями. Вони — нормальна реакція на складні обставини. Спробуй сказати собі: «Я відчуваю страх, і це нормально», «Мій стан зараз не визначає мене назавжди».

Це допомагає знизити емоційний тиск і дає простір для дій.

2️⃣ Розділяй страх і реальну загрозу

Зроби практику: випиши всі свої страхи та розділи їх на два списки:

Те, що можна вирішити.

Те, що від тебе не залежить.

Працюй лише з першим списком, залишаючи другий для «спостереження».

3️⃣ Практичні способи знизити тривогу

✅ Дихання «коробкою» (Box Breathing):

Вдих на 4 рахунки.

Затримка на 4 рахунки.

Видих на 4 рахунки.

Затримка на 4 рахунки.

✅Техніка «Мій безпечний простір»

Сядь у зручному місці та заплющ очі. Уяви місце, де тобі спокійно й безпечно (це може бути реальне місце або вигадане). Уяви, як виглядає це місце, які звуки там є, що ти відчуваєш. Побудь там кілька хвилин, вдихаючи спокій і видихаючи тривогу. Ця техніка допомагає знизити напруження і знайти внутрішній ресурс.

✅ Створи «екран» для мозку

Уяви, що перед тобою екран, на якому ти можеш «відключати» потік тривожних думок. Уяви, як натискаєш кнопку паузи, і цей потік стихає. Ця вправа тренує мозок відволікатися від тривожних сплесків.

✅ «Енергетичне розвантаження» 

Стрес і тривога накопичуються в тілі. Їх можна «випустити» через:

Різкі рухи: пострибай, побий подушку, потанцюй під гучну музику.

Глибоке видихання: зроби глибокий вдих, а потім видихни з силою, ніби позбавляєшся зайвого.

✅ Рухайся до відчуття стабільності

Фізична активність навіть на 5 хвилин знижує рівень кортизолу (гормону стресу). Навіть кілька хвилин прогулянки, йоги, танців або простих вправ допоможуть тобі почуватися краще.

✅ Підтримуй зв’язки

Розмовляй із близькими, навіть якщо це короткі дзвінки. Емоційна підтримка — це твоє укриття у моменти тривоги.

⚠️Ти не сам. Стрес і тривога — це нормальна реакція на невизначеність. Пошук балансу у часи небезпеки — це процес. Роблячи невеликі кроки кожного дня, ти зміцнюєш себе. Але ти завжди можеш знайти точки опори у своїх діях, думках та емоціях. Вір у себе й зроби перший крок до спокою.

 

 Прояви агресивної поведінки

      Найкращий спосіб уникнути надмірної агресивності у дитини – виявляти до неї любов.

М. Карєва Рекомендації батькам агресивних дітей / Психолог. – 2012. - № 9. –  с. 35 -36.

О. Магола Дитинство без насильства  / Психолог. – 2012. - № 11-12. – с. 90 – 92.

     Для нормального розвитку здорової особистості агресивність потрібна, але в межах норми. Діти, в яких цей вагомий показник знижений, ростуть пасивними, несамостійними, залежними, занадто покірними.

     Небажаною є не сама по собі агресивність, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому головним завданням батьків є розвиток позитивних сторін агресивності й запобігання негативним.

   Психологи застерігають батьків: не перекладайте виховання своїх дітей на телевізор або комп’ютер. Наслідки їхнього агресивного впливу на незміцнілу психіку4 можуть бути непередбачуваними.  Агресивна поведінка сприймається, як норма та єдиний вихід із різних ситуацій.

  Тож, шановні батьки!

      Учіть контролювати імпульсивну агресію, тренуйтеся не реагувати на провокацію агресією, відмовляйтеся приймати негатив від інших, впускати його у свою душу, «грати  за чужим сценарієм».

     Коли дорослі реагують на емоційні спалахи дітей  з любов'ю , розумінням, не по-диктаторському, коли не дратуються у відповідь, діти зрештою вчаться контролювати свою поведінку, і це стає важливою складовою здорового розвитку їхньої емоційної сфери.

Любіть своїх дітей, вони у вас найкращі!!!

     Агресія – природна властивість людини, закладена біологічно. Це механізм, який дозволив виду Homo sapiens  у давні часи вижити серед більш пристосованих і сильних істот. Нині агресія не зникла, вона потрапила під контроль соціальних норм і функцій. Тому викорінити прояви агресії неможливо, необхідно соціалізувати її.

      Агресивність формується в родинах, де батьки надміру поблажливі або ж емоційно холодні,  ставляться до дитини зневажливо і негативно.

   Хлопці:

«Кумири сім’ї”, які виросли без батька, лише в жіночому оточені (від дитини ніхто і нічого не вимагає і не контролює її поведінку ).

Які росли в сім’ї з жорстоким авторитарним батьком  і м’якою, поступливою, непослідовною матір’ю  ( агресивність через ідентифікацію з батьком ).

     Дівчатка:

Які виросли в сім’ї з жорстокою авторитарною матір’ю при м’якому, поступливому батькові ( через ідентифікацію з матір’ю).

Дівчата залишені без уваги, які самостійно пробиваються в житті. Агресивність для них стає механізмом виживання.

v  Недостатній розвиток інтелекту;      

v  Занижена самооцінка;

v  Низький рівень самоконтролю;

v  Нерозвиненість комунікативних навичок;

v  Підвищена збудливість нервової системи через різні причини

 

   Агресивність неповнолітніх може проявлятися  в різних формах: погрозах, сварках, бійках, провокативній поведінці.

    Нерідко формування агресивності і жорстокості починається внаслідок жорстокої поведінки батьків. Природна  образа й озлобленість набирають форми агресивних і жорстоких дій захисного характеру. Згодом сформовані негативні риси неповнолітнього налаштовують його на негативне ставлення до людей. Домінування таких почуттів, як ревнощі, образа, заздрість, гнів, злість, помста – обумовлюють агресивну поведінку, дегуманізують особистість.

    Прояв агресивності й жорстокості у підлітків відображають і їхні вікові особливості. Так, тенденція до самоствердження, природна для цього віку, може орієнтуватися на перекручений ідеал мужності, який проявляється в культі грубої сили, жорстокості, фізичному насильстві. В окремих випадках, обумовлених кризовим характером підліткового віку, агресія і жорстокість бувають результатом внутрішніх конфліктів підлітка, причини яких він сам усвідомити не може.

    Часто учні вживають лайливі вирази, не розуміючи їхнього значення, випадково наслідуючи дорослих. Нерідко вживають навмисну  лайку – з метою самоствердження, образи, на знак протесту, у стані афекту, деякі лаються просто за звичкою, оскільки такі вислови змалечку глибоко

1.     Бути уважним до потреб дитини;

2.     Демонструвати модель неагресивної поведінки;

3.     Бути послідовним у покараннях. Карайте за конкретні вчинки.

4.     Покарання не повинні принижувати дитину.

5.     Навчайте прийнятних способів вираження гніву.

6.     Давайте дитині виразити гнів безпосередньо після прикрої події.

7.     Відпрацьовуйте навички реагування в конфліктних ситуаціях.

8.     Розвивайте здатність до емпатії ( співпереживання)

9.     Розширюйте поведінковий репертуар дитини.

10.  Учіть брати відповідальність на себе.

 

1.      Агресивна дитина не здатна розуміти інших, зосереджена тільки на собі та внутрішньо ізольована.

2.      Людей довкола агресивна дитина оцінює лише за їхнім ставленням до себе: вони або заважають їй у досягненні цілей, або не проявляють до неї належної уваги, або намагаються завдати шкоди.

3.      Фіксуючись на собі, очікуючи ворожості агресивна дитина не в змозі побачити світ іншої людини. Тому їй складно співчувати, співпереживати, співпрацювати

 

1.        Різко зростає рівень статевих гормонів, особливо тестостерону в хлопчиків. Це сприяє підвищенню агресивності.

2.       Мозок працює на засвоєння нової інформації краще, ніж у дорослих,  а необхідність демонстрації своєї фізичної переваги (особливо у хлопців) закладена на генетичному рівні.

3.       Вони прагнуть привернути до себе увагу однолітків.

4.       Вони  прагнуть швидко отримати бажаний результат.

5.       Вони хочуть прославитися і бути популярними за будь-яку ціну.

6.       Досягнення описаного вище силовими методами є найпростішим шляхом з усіх можливих.

   Учнями керує схильність до незвичайного, до «гострих» ситуацій, ризику і небезпеки, до смішного, про наслідки ж думає мало хто. Така поведінка може перерости у « злісне хуліганство » та «хуліганські дії ».

   Хуліганство – бездумна агресивність, « полювання » на неподібних до себе. Це не тільки іронія, а й брутальна лайка, побиття тощо… . Хуліган отримує задоволення від бездумно проведеного часу, аморального вчинку. Він рідко діє один. Зазвичай молодики об’єднуються в групи  ( тривалі або тимчасові) , члени групи мають прізвиська, збирають гроші на спільні забави.  Хуліганство задля розваги перетворюється на злочин.     

 

1.       Якщо агресія не значна, безпечна та її можна пояснити:

Ø  Повністю ігноруйте реакції дитини;

Ø  Зрозумійте почуття дитини ( « Звісно ти образився…»)

Ø  Переключіть її увагу запропонуйте  якесь завдання;

Ø  Позитивно поясніть агресивну поведінку;

2.       Для зниження агресії слід установити з дитиною зворотній зв’язок

Ø  Констатація факту ( « Ти поводишся агресивно»);

Ø  Констатуюче запитання ( « Ти злишся? »);

Ø  Розкриття мотивів агресивної поведінки ( « Ти прагнеш мене образити?» );

Ø  Висловлювання своїх почуттів, щодо небажаної поведінки ( « Мені не подобається, коли зі мною розмовляють у такому тоні», « Я гніваюсь, коли на мене хтось голосно кричить»)

Ø  Апеляція до правил ( « Ми з тобою так не домовлялись »)

3.       Слід зберегти позитивну репутацію. (найстрашніше для дитини, це публічний осуд і негативна оцінка).

4.       Контролювати свої негативні емоції:

Коли дитина демонструє агресивну поведінку, це викликає негативні емоції: роздратування, гнів, обурення, страх і безпорадність. Якщо дорослий уміє керувати своїми негативними емоціями, він не підкріплює агресивну поведінку дитини, зберігає з нею гарні стосунки й водночас демонструє як треба взаємодіяти з агресивною людиною;

5.       Акцентувати увагу на поведінці, а не на особистості за допомогою техніки об’єктивного опису поведінки.

6.       Станьте взірцем конструктивної поведінки ( покажіть приклад ).

 

  

з агресивною дитиною:

1.       Підвищення голосу, зміна тону на загрозливий.

2.       Демонстрація влади.

3.       Крик, обурення.

4.       Агресивні пози і жести.

5.       Сарказм, глузування, висміювання та передражнювання.

6.       Негативна оцінка особистості дитини, її близьких і друзів.

7.       Використання фізичної сили.

8.       Втягування в конфлікт сторонніх людей.

9.       Непохитне наполягання на своїй правоті.

10.   Нотації, проповіді, читання моралі.

11.   Покарання, або погроза покаранням.

12.   Узагальнення : « Ви всі однакові», «Ти як завжди», « Ти ніколи не …».

13.   Порівняння дитини з однолітками – не на її користь.

14.   Команди, жорсткі вимоги, тиск.

15.   Виправдання, підкуп, нагороди

 

 

 

 

 Коли ваша дитина перебуває у стані відчаю 

У випадку, коли ваша дитина перебуває у стані відчаю, слід поводитися так: 

1. Залишайтесь самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти. 

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле. 

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину. 

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину. 

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу. 

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині. 

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання, які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні, «розслідувальні». 8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син чи донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі. 

9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, майте власну позицію.

10. Дайте своєму синові чи доньці знайти свої власні відповіді на запитання, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації. 

11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадними й дурними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її – ваш син або дочка врятуються самі, варто тільки довіряти їм. 

І останнє – якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч

 Поради для батьків: як підтримати та заспокоїти дитину під час війни 

Під час війни діти потребують особливої уваги з боку батьків. 

Страх, тривога та нервове напруження – ці почуття особливо впливають на дитячу психіку. 

Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни, щоб зменшити наслідки психологічної травми? 1. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною. В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задля власного спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж. 

2. Говоріть з дитиною. Багато. Постійно. Це прекрасний інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

3. Діти потребують тактильності. Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше. Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри. Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміть дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або намугикувати якусь мелодію. І не важливо скільки Вашій дитині років: 4 чи 12…

 4. Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.

Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх - це нормально. 

5. Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається. Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на … Так?», «Ти боїшся, що …» і т.д. 

6. Спостерігайте за грою дитини. Саме в грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти те, що дитина не зможе проговорити. 

7. Не втомлюйтеся повторювати дитині, що ви поруч, що ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня. Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

 8. Дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку. Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши лишатиме – нагадайте про неї. Якщо загубить – дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи. 

9. Не ігноруйте можливості створити символічні ритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або обійми із старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання або складання казок, обійми та погладжування. 

10. Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб. Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки: 

- можна рвати або зминати папір; 

- гра в «паперові» сніжки; - можна «боксувати» м’яку подушку; 

- запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

- «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик; 

- ігри з водою (воду можна переливати із ємності в ємність) та піском.